ПОСТАНОВА
Іменем України
03 липня 2019 року
Київ
справа №815/7448/16
провадження №К/9901/24465/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Калашнікова О. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Свиди Л. І., суддів: Стефанова С. О., Бутенко А. В., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Шевчук О. А., суддів: Зуєвої Л. Є., Федусика А. Г.,
І. Суть спору
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), в якому просив:
1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 09 листопада 2016 року № 559-16, яким відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування позову зазначає, що він у 2015 році звернувсь до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні, проте рішенням ДМС України від 26 жовтня 2015 року № 783-15 йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.1. Вказує, що наведене рішення оскаржував в судовому порядку, внаслідок чого постановою Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/6970/15 від 28 березня 2016 року, яка набрала законної сили, рішення ДМС України від 26 жовтня 2015 року № 783-15 скасовано та зобов`язано повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.2. Однак, за наслідками повторного розгляду заяви, відповідачем прийнято рішення від 09 листопада 2016 року № 559-16, яким відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.3. Стверджує, що він, будучи громадянином Сирії та перебуваючи за її межами в Україні, не може повернутися до країни свого походження та змушений шукати захисту в Україні з огляду на об`єктивні обставини, які викликали у нього обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров`я, зумовлені внутрішнім збройним конфліктом, в умовах якого існує загроза загальнопоширеного насильства та систематичного порушення прав людини.
2.4. Позивач зазначає, що численні публікації у загальнодоступних засобах масової інформації підтверджують твердження позивача про його обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через небажання служити в армії в умовах важкої гуманітарної кризи в Сирії. З посиланням на пункти 39-42, 65 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН, статтю 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, Методичні рекомендації УВКБ ООН по міжнародному захисту осіб, які шукають притулок з Сирії, вказує на те, що відповідач формально підійшов до прийняття рішення від 09 листопада 2016 року № 559-16, без належної оцінки інформації про країну походження позивача та побоювань останнього.
2.5. Вважаючи рішення ДМС України від 09 листопада 2016 року № 559-16, яким відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неправомірним, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про його скасування.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки, уродженцем м. Дамаск, з 1984 по 1994 роки проживав у Саудівській Аравії, м. Абха, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт. Рідна мова арабська, також володіє російською та турецькою мовами. За сімейним станом неодружений, дітей не має. В 1984 році позивач виїхав до Саудівської Аравії (м. Абха) разом із батьками, чотирма братами та двома сестрами. 13 січня 1991 року виїхав до Туркменістану (м. Ашхабад) з метою отримання вищої освіти, через шість місяців (червень-липень 1991 року) повернувся до Саудівської Аравії та проживав там до в`їзду в Україну у 1994 році. На території Батьківщини та у Саудівській Аравії позивач не працював. В Україні неофіційно працює директором магазину в Закарпатській області (м. Виноградово). Ані на Батьківщині, ані за її межами позивач не був членом громадських, молодіжних, релігійних, військових чи інших організацій.
4. Близькі родичі позивача повернулись до країни громадянської належності позивача в 1994 році після закінчення терміну дії реєстрації в Саудівській Аравії, батько та сестра залишилися проживати в Сирії (м. Дамаск), матір, брати та друга сестра в 2012-2013 роках виїхали до Туреччини.
5. Позивач потрапив на територію України 20 листопада 1994 року, офіційно, на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 та візи серії 1048 строком дії до 23 листопада 1994 року. Причиною в`їзду до України стало бажання позивача отримати вищу освіту. З 1994 року позивач територію України не залишав. Починаючи з 1995 року, навчався в Донецькому національному медичному університеті за спеціальністю "терапевт". Через несплату за навчання у 1999 році позивача відраховано з ВНЗ.
6. 27 квітня 2015 року ОСОБА_1 вперше звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою № 95 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за наслідками розгляду якої наказом від 29 квітня 2015 року № 79 у відповідності до статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
7. Проте, 31 серпня 2015 року Управлінням у справах біженців ГУДМС України в Одеській області складено висновок про відмову громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та як наслідок, 26 жовтня 2015 року ДМС України прийнято відповідне рішення № 783-15.
8. Не погоджуючись з наведеним рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.
9. Так, постановою Одеського окружного адміністративного суду у справі № 815/6970/15 від 28 березня 2016 року, яка набрала законної сили, рішення ДМС України від 26 жовтня 2015 року № 783-15 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту скасовано, а ДМС України зобов`язано повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
10. На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду у справі № 815/6970/15 від 28 березня 2016 року ДМС України прийнято рішення від 19 квітня 2016 року № 25-16 про повторний розгляд заяви.
11. За результатами розгляду особової справи № 2015OD0104 громадянина Сирії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 року Управлінням у справах біженців Головного управління ДМС України в Одеській області складено висновок про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі якого 09 листопада 2016 року ДМС України прийнято оскаржуване рішення № 559-16.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
12. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково.
12.1. Визнано неправомірним та скасовано рішення ДМС України від 09 листопада 2016 року № 559-16 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12.2. Зобов`язано ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
12.3. В решті позову - відмовлено.
13. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із загальновідомих офіційних документів, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт, що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог пунктів 4, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". При цьому суд дійшов висновку, що позивачу не може бути наданий статус біженця, оскільки за матеріалами особової справи не вбачається переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, позивач виїхав з країни походження легально, його родичі проживають в країні походження, він не зазначав про будь-які переслідування щодо нього або членів його родини, тощо, однак, є всі умови для надання позивачу додаткового захисту.
14. Зазначена позиція підтримана Одеським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
15. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.
16. В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судами попередніх інстанцій відсутність достовірних чи правдоподібних фактів особистого переслідування позивача в країні постійного проживання; фактів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; фактів загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, фізичного чи психічного насилля, правових, адміністративних, поліцейських або судових заходів, які є дискримінаційними, судового переслідування або покарання, які є дискримінаційними, а тому відсутні умови, визначені у пунктах 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
17. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
18. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
19. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
20. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
22. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
23. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
24. Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
25. За змістом статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
26. Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.