ПОСТАНОВА
Іменем України
03 липня 2019 року
м.Київ
справа №815/5760/16
адміністративне провадження №К/9901/17517/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Вітковської К.М.,
представника відповідача Писаненка С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року (судді: Єфіменка К.С., Бжассо Н.В., Бутенка А.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (судді: Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.) у справі №815/5760/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України) про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України від 05.10.2016 № 509-16 та зобов`язання відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. На думку скаржника, судами не взято до уваги наявність загрози його переслідування за етнічною та релігійною ознакою у країні походження. Висновки суду щодо відсутності в Афганістані будь-яких збройних конфліктів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються інформацією, наявною у відкритих джерелах, яка підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань у разі повернення до Афганістану.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити оскаржувані судові рішення без змін як законні й обґрунтовані, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є громадянином Афганістану. Будучи неповнолітньою дитиною позивач у складі родини (батько, матір, брат та сестра) виїхав із Афганістану до Російської Федерації. Дата виїзду йому невідома, оскільки на той момент йому виповнилось 12 років. З Російської Федерації до України позивач виїхав у 2013 році разом із батьком, матір`ю, братом та трьома сестрами, нелегально, поза пунктом пропуску. Звернення з приводу набуття міжнародного захисту родичів (матері та батька) відбулося зі зволіканням (17.12.2013), позивача було вписано як неповнолітню дитину до довідок про звернення за захистом його батьків.
15.02.2016 позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні, як причину виїзду з країни громадянського походження зазначив переслідування з боку радикального угрупування "Талібан" та побоювання за власне життя через погрози від їх представників.
У ході розгляду зазначеної заяви ГУ ДМС України в Одеській області з позивачем було проведено співбесіди.
Так, з протоколу співбесіди від 18.02.2016 та 14.03.2016, а також наданих позивачем анкети та реєстраційного листка від 15.02.2016, вбачається, що на обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач зазначав, що причиною виїзду з країни громадянської належності було те, що сім`я позивача за національністю є хазарійцями, а за віросповіданням - мусульманами-шиїтами, у зв`язку з чим члени сім`ї отримували погрози та зазнавали переслідувань від талібів. Так, позивач вказав, що його дідуся викрали таліби, у зв`язку з тим що він є хазарійцем та шиїтом, та вимагали від його сім`ї грошову винагороду. Проте, у подальшому він зазначав, що дідусь був викрадений з метою отримання викупу як особа, що займається продажем нерухомості (земельними ділянками), тобто вказав на приналежність викрадачів до групи організованої злочинності. Після цього, родина позивача літаком прибула до Російської Федерації, м. Москва, де проживала 5-6 років, а згодом вони переїхали до України.
Наказом ГУ ДМС України в Одеській області від 18.02.2016 № 33 прийнято рішення про оформлення громадянину Афганістану ОСОБА_1 документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням ДМС України від 05.10.2016 № 509-16 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону.
Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за результатами розгляду відомостей, наведених в анкеті позивача, співбесід останнього з посадовими особами відповідача та виявлених з відкритих електронних джерел фактів, не встановлено об`єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в Афганістані жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що свідчить про відсутність у заявника умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Колегія суддів КАС ВС погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно з пунктом 22 статті 1 Закону № 3671-VI третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така країна: дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту; має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок; забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним; погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту.
Відповідно до абзацу 6 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Статтею 6 Закону № 3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.