ПОСТАНОВА
Іменем України
03 липня 2019 року
Київ
справа №813/3742/16
адміністративне провадження №К/9901/22362/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №813/3742/16
за позовом громадянина Іраку ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Кузана Р.І., суддів: Братичак У. В., Хоми О. П.
та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді- Довгополова О. М., суддів: Гудима Л. Я., Святецького В. В.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - ГУ ДМС України у Львівській області, третя особа), в якому просив суд:
1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15 липня 2016 року № 385-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання громадянина Іраку ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що рішення центрального органу міграційної служби про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є таким, що прийняте без повної оцінки основних елементів заяви про захист у їх співвідношенні із інформацією про країну походження заявника та суперечить положенням статей 1 і 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", нормам Правил розгляду заяв та оформлення документів та не відповідає принципам обґрунтованості, добросовісності та пропорційності рішень органів державної влади. Відповідачем при прийнятті спірного рішення не враховано вказаних заявником доводів щодо наявності обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні походження та наявності загрози його життю.
3. Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, зазначив, що позивачем не надано до органу міграційної служби документів та матеріалів, що можуть бути доказом його особистого переслідування (або загрози переслідування) в країні постійного проживання, фактів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; фактів загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, фізичного чи психічного насилля, правових, адміністративних, поліцейських або судових заходів, які є дискримінаційними, судового переслідування або покарання, які є неспівставними або дискримінаційними. Позивачем не обґрунтовано наявності умов, визначених у пунктах 1,13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Наведені в заяві та протоколах співбесід позивачем відомості не можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань позивача, що після повернення до країни громадянської належності він отримає серйозну шкоду.
4. У зв`язку з наведеним, відповідач вважає рішення Державної міграційної служби України від 15 липня 2016 року № 385-16 про відмову у визнанні громадянина Іраку ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.
5. Представник третьої особи щодо задоволення позовних вимог заперечував. В обґрунтування заперечень надав пояснення аналогічні тим, які було надано представником Державної міграційної служби України.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
6. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився у м. Муктада, Мухафаза (провінція) Діяла, Ірак, є громадянином Іраку, за національністю - араб, віросповідання - іслам (суніт), освіта - незакінчена вища.
7. У листопаді 2011 року ОСОБА_1 покинув Ірак на підставі студентської візи, яку отримав в українському консульстві в м.Багдад, та поступив на навчання до Тернопільського державного медичної університету ім. І. Я. Горбачевського (далі - ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського).
8. 18 вересня 2012 року позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 .
9. 24 грудня 2012 року Наказом №476 (Д1) був відрахований з ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського, що підтверджено копією академічної довідки № 74 від 14 січня 2013 року.
10. 20 лютого 2013 року позивач вступив на 2-й курс Львівської національного медичного університету ім. Д. Галицького та був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_2 .
11. У серпні 2013 року ОСОБА_1 їздив до Іраку до своїх батьків.
12. 10 червня 2014 року Наказом №700-ст був відрахований за невиконання навчального плану з 3-го курсу ЛНМУ ім. Д.Галицького, що підтверджується копією академічної довідки №228-РІС від 26 червня 2014 року.
13. Цього ж року позивач спробував подати документи на 4-й курс навчання до Івано-Франківського національного медичного університету та Тернопільського державної медичного університету ім. І.Я. Горбачевського (серпень 2015), однак у цей університет не вступив.
14. Після відрахування з ЛНМУ ім. Д.Галицького ОСОБА_1 перебував нелегально на території України.
15. На час розгляду справи судами попередніх інстанцій позивач є студентом Національного фармацевтичного університету (м. Харків), що підтверджується копією студентського квитка та довідкою університету № 3450/14 від 01 грудня 2015 року.
16. 10 вересня 2015 року громадянин Іраку ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. Підставами для отримання статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач зазначив те, що існує небезпека його життю і здоров`ю у разі повернення до Іраку, оскільки в країні походження йому вже погрожували вбивством, захоплювали в полон терористи і вимагали від батьків гроші. Крім того, у разі повернення його можуть забрати в армію. Вважає, що в будь-який момент його можуть вбити представники ІДІЛ, шиїтські повстанці або він може загинути від вибуху.
18. За результатами розгляду особової справи заявника, проведених співбесід (протоколи від 16 вересня 2015 року, від 13 листопада 2015 року), ГУ ДМС України у Львівській області дійшло висновку, що громадянин Іраку ОСОБА_1 підпадає під критерії визначення особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності до вимог пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що підтверджується висновком від 24 листопада 2015 року про визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту.
19. Водночас, 15 липня 2016 року за результатами розгляду особової справи позивача, ДМС України складено висновок про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
20. Причинами відмови у висновку ДМС України від 15 липня 2016 року вказано те, що:
20.1. аналіз матеріалів особової справи громадянина Іраку ОСОБА_1 у контексті ситуації, що склалася в країні його громадянської належності, дозволяє зробити висновок, що заявник не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі через індивідуальні обґрунтовані побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, тому ДМС не погоджується з твердженнями ГУДМС у Львівській області про те, що заявника може бути кваліфіковано особою, яка потребує додаткового захисту;
20.2. враховуючи інформацію по країні громадянської належності заявника, вказаний збройний конфлікт в Іраку є локальний та розповсюджений не на всій території країни. Гуманітарна ситуація в Іраку не погіршилася настільки, щоб це призвело до порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Заявник не відноситься до вразливої категорії осіб, не хворіє на тяжкі хвороби, тому зможе підтримувати себе належними чином. Крім того, оцінюючи актуальну безпекову ситуацію в Іраку, у ДМС є серйозні підстави вважати, що у разі повернення заявника до країни походження, не існує загрози його життю, здоров`ю та безпеці через наявність внутрішнього збройного конфлікту.
21. 15 липня 2016 року №385-16 рішенням ДМС України №385-16 громадянину Іраку ОСОБА_1 відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
22. Судами попередніх інстанцій установлено, що громадянин Іраку ОСОБА_1 затримувався в 2011 році в країні походження. Підставою затримання були його релігійні переконання, зокрема, у зв`язку з його приналежністю до напряму в ісламі сунізм. Тоді як, в основному поліцію на території, де він проживає, очолюють шиїти.
23. Після повернення позивача в країну походження у 2013 році йому був надісланий лист з погрозами від представників "Ісламської держави" про те, що, у разі його відмови воювати на стороні ІДІЛ, його вб`ють. В середині листа, як зазначив позивач, був завернутий патрон від пістолета. ОСОБА_1 вказав, що у нього відсутній вказаний лист.
ІІІ Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
24. 26 січня 2017 року постановою Львівського окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено.
25. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що пояснення, надані громадянином Іраку ОСОБА_1 пояснення в судовому засіданні та в протоколах співбесід, складених відповідачем під час розгляду питання щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту є тотожними, судом не встановлено розбіжностей у наданих поясненнях. За висновком суду першої інстанції, громадянин Іраку ОСОБА_1 є особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки він змушений залишитися в Україні внаслідок загрози його життю в країні походження через побоювання застосування щодо нього тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини і не може та не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
26. 16 травня 2017 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції скасовано, в частині зобов`язання Державної міграційної служби України визнати громадянина Іраку ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, і прийнято у цій частині нову постанову, якою зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Іраку ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
27. Скасовуючи рішення суду першої інстанції у відповідній частині, суд апеляційної інстанції підтвердив, що існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та не вибіркової загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, що є наразі загальновідомим фактом. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не в повній мірі врахував та не надав належну оцінку всім обставинам, інформації та доводам заявника, які мали значення для вирішення питання про визнання чи невизнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, відповідач не врахував належним чином інформації про ситуацію в Іраку, підготовленої міжнародними організаціями, в основному органами та місіями Організації об`єднаних націй, та її доказову силу у ситуації з позивачем, можливість подання позивачем письмових доказів тощо.
28. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання Державної міграційної служби України визнати громадянина Іраку ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованим, оскільки перевірка інформації щодо наявності чи відсутності підстав для надання позивачу відповідного статусу належить до дискреційних повноважень міграційних органів, а тому в даному випадку суд може лише зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ІV. Касаційне оскарження
29. Не погодившись з постановами судів першої та апеляційної інстанцій, представник ДМС України подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме вимог пунктів 1, 13 частини першої статті 1, частин 1 та 5 статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI), статей 7, 86, 159, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
30. В обґрунтування вимог касаційної скарги представник відповідача зазначає про недостатність наданих позивачем доказів для надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
31. На думку представника відповідача, обов`язок доказування покладається саме на позивача, заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
32. Відповідач зазначає, що у порушення вимог статті 86 КАС України та основоположних принципів адміністративного судочинства суди першої та апеляційної інстанцій прийняли до уваги доводи позивача з огляду на ситуацію у країні походження, однак за відсутності доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
33. 27 липня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано з Львівського окружного адміністративного суду справу № 813/3742/16.
34. 22 серпня 2017 року справа № 813/3742/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
35. 14 лютого 2018 року справу № 813/3742/16 разом з матеріалами касаційної скарги передано до Верховного Суду.
36. 30 травня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 527/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
37. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 30 травня 2019 року визначено склад суду: головуючий суддя Шевцова Н. В. (суддя-доповідач), судді Кашпур О. В., Радишевська О. Р.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
38. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
39. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
40. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
41. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.