ПОСТАНОВА
Іменем України
04 липня 2019 року
Київ
справа №825/1685/16
адміністративне провадження №К/9901/16038/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2016, прийняту у складі судді Скалозуб Ю.О. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016, постановлену у складі колегії суддів: Шурка О.І. (головуючий), Василенка Я.М., Степанюка А.Г.
І. Суть спору
1. У вересні 2016 року до Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі - Управління ДМС України в Чернігівській обл.), в якому просив суд:
1.1. визнати неправомірним та скасувати наказ Управління ДМС України в Чернігівській області від 19.09.2016 № 93 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати Управління ДМС України в Чернігівській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 та прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.
2. Свої вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуваним наказом позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону.
3. Зазначене рішення відповідача вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно не містить жодних обґрунтованих пояснень відмови; прийнято без врахування та дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Таджикистан, національність - таджик, віросповідання - мусульманин-суніт, неодружений, дітей не має, що підтверджується реєстраційним листком від 30.08.2016, наявним у матеріалах справи.
5. Територію громадянської належності позивач залишив добровільно в 2012 році. До прибуття в Україну перебував у Російській Федерації, Турецькій Республіці, за захистом у вказаних країнах не звертався. Позивач легально прибув до України 23.06.2016. Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.07.2016 стосовно позивача прийнято рішення про його примусове видворення за межі території України, після чого він був поміщений у Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - Чернігівський ПТПІ). За захистом до органу міграційної служби звернувся 30.08.2016, після його затримання та поміщення до Чернігівського ПТПІ.
6. 30.08.2016 громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 звернувся до Управління ДМС України в Чернігівській області, подавши заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додатково захисту.
7. Вказана заява обґрунтована тим, що підставою для залишення країни громадянської належності є побоювання ОСОБА_1 за свою свободу, життя та здоров`я. Позивач вказав на неможливість повернення до Таджикистану через те, що він є членом опозиційної до Уряду Таджикистану "Групи 24", члени якої жорстко переслідуються державою.
8. Висновком головного спеціаліста Управління ДМС України в Чернігівській області від 19.09.2016 щодо прийняття рішення про оформлення або відмову у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту по справі № 2016CN0027 громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 запропоновано відмовити в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону.
9. У свою чергу, 19.09.2016 наказом начальника Управління ДМС України в Чернігівській області № 93 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону.
10. 19.09.2016 начальником Управління ДМС України в Чернігівській області винесено повідомлення № 114 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке отримано позивачем із перекладом та відповідними роз`ясненнями щодо його оскарження 21.09.2016.
11. Уважаючи оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
12. Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 18.10.2016 у задоволенні позову відмовив.
13. З урахуванням того, що позивач за жодною з конвенційних ознак на батьківщині не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять сумнівний та недостовірний характер, оскільки суперечать один одному, суд першї інстанції дійшов висновку про правомірність прийнятого Управлінням ДМС України в Чернігівській області наказу від 19.09.2016 № 93 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" та відсутність підстав для його скасування і задоволення позовних вимог у цій частині.
14. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.12.2016 підтримав висновки суду першої інстанції. Крім того, цей суд вказав, що побоювання позивача щодо переслідувань є його власними припущеннями, оскільки інформація про побоювання переслідувань, що була надана позивачем, ґрунтується виключно на його особистих твердженнях і не має ніякого документального підтвердження, позивачем не надано відомостей про його утиски у країні походження та документів, які б підтверджували, що у нього склались умови, які зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
IV. Касаційне оскарження
15. Представник позивача ОСОБА_2 звернулася до суду з касаційною скаргою, у якій посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невірної правової оцінки обставин у справі.
16. Свої вимоги мотивує тим, що позивач є членом "Групи 24". Ця організація є опозиційною до Уряду Республіки Таджикістан, забороненою та оголошеною "екстримістською", її члени постійно переслідуються з боку уряду в тому числі й на території інших держав. У зв`язку з наведеним, вважає, що позивач має цілком обґрунтовані побоювання кримінального переслідування в країні походження за політичні погляди та участь в діяльності організації "Група 24".
17. Крім того, представник позивача звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки всім обставинам цієї справи та не досліджували належним чином інформацію по країні-походження позивача. Натомість, на позивача було неправомірно покладено обов`язок доказування.
18. До суду також подано письмові пояснення представника позивача ОСОБА_4 , доводи яких є аналогічними тим, що містяться в касаційній скарзі.
19. В письмових запереченнях на касаційну скару представник Управління ДМС України в Чернігівській області зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставин у справі дана вірно, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
20. Уважає, що переслідування позивача як члена "Групи 24" не можна вважати таким, що носять дискримінаційний характер (за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), оскільки відсутні підстави для висновків про відсутність застосування до позивача катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання, а також відсутністі докази участі позивача у вказаній політичній організації.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
21. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI).
23. Відповідно до частин першої-другої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
24. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
25. Згідно частини сьомої статті 7 Закону № 3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
26. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону № 3671-VI).
27. Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону № 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
28. За правилами частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
29. Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
30. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
31. Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону № 3671-VI, суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
32. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
33. При розгляді зазначених категорій справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.
34. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
35. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
36. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
37. Виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя.
38. Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.
39. Так, Законом України від 21.10.1999 №1185-XIV ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців.
40. Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік) (далі - Керівництво УВК ООН СБ), яке встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
41. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва УВК ООН СБ, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
42. Пунктами 99-100 глави другої Керівництва УВК ООН СБ встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.