ПОСТАНОВА
Іменем України
03 липня 2019 року
Київ
справа №815/4796/17
адміністративне провадження №К/9901/35878/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №815/4796/17
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Одеського окружного адміністративного суду 11 грудня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Танцюри К.О., суддів Корой С.М., Самойлюк Г.П.
та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Запорожана Д.В., суддів: Яковлєва О.В., Танасогло Т.М.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), в якому просив суд:
1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України №658-16 від 28 грудня 2016 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Повивач вважає, що рішення ДМС України про відмову у наданні йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
3. 3. Позивач зазначає, що він є громадянином Сирії, проживав у провінції Алеппо, але не може та не бажає користуватися захистом країни свого походження, оскільки ця країна неспроможна забезпечити належний захист через збройний конфлікт, який триває з 2011 року, він не може повернутись до Сирії з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії чи озброєних угрупувань.
4. Позивач наголошує на тому, що інформація по країні походження підтверджує ризики для осіб, що ухиляються від військової служби в Сирії.
5. Відповідач у задоволенні позовних вимог заперечував, вказавши на правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у міграційного органу повноважень.
6. Відповідач зазначив, що позивач не зміг навести об`єктивних фактів або підтверджень щодо ситуації власного примусового вербування до збройних сил, а саме, що відсутня інформація щодо отримання позивачем або його найближчими родичами, які залишилися проживати у Сирії, повісток для проходження військової служби. Крім того, під час проведення співбесід та анкетувань позивач не навів жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення до регіону постійного проживання на Батьківщині, а надані шукачем притулку відомості, дають можливість стверджувати, що до управління міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації його перебування в Україні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
7. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирійської Арабської Республіки, за віросповіданням: мусульманин - суніт. Країна постійного проживання АДРЕСА_1 .
8. 15 листопада 2009 року позивач прибув до України літаком рейсу м. Алеппо (Сирія) - м. Одеса (Україна) на підставі національного паспорту та візи.
9. 12 серпня 2014 року позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої ГУ ДМС в Одеській області був складений висновок від 11 вересня 2015 року № 2014OD0193 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
10. Рішенням ДМС України від 26 жовтня 2015 року №781-15 було підтримано висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовлено позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11. Позивач не погодився із зазначеним рішенням та оскаржив його до Одеського окружного адміністративного суду.
12. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, у справі №815/7069/15 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України.
12.1 Скасовано рішення Державної міграційної служби України №781-15 від 26 жовтня 2015 року та зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в частині визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з неповним з`ясуванням та аналізом ситуації в країні походження позивача. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
13. Рішенням Державної міграційної служби України №41-16 від 23 травня 2016 року, на виконання зазначеної постанови суду було зобов`язано Головне управління ДМС в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин зазначених в рішенні суду.
14. Наказом Головного управління ДМС в Одеській області №114 від 15 червня 2016 року прийнято рішення повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1 .
15. За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця, або особи яка потребує додаткового захисту в Україні, ГУ ДМС в Одеській області був складений висновок від 15 грудня 2016 року по справі №2014OD0193 про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту.
16. Рішенням Державної міграційної служби України від 28 грудня 2016 року №658-16, з посиланням на пункти 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" підтримано висновок Головного управління ДМС в Одеській області та відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. Відповідно до висновку ГУ ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15 грудня 2016 року міграційна служба зазначила, що спостерігаються тенденції до поліпшення загальної ситуації в країні походження позивача Сирії та безпосередньо у місті Алепо відбувається налагодження міжнародної співпраці задля подальшого відновлення миру та безпеки на території Сирії, також спостерігаються помітні тенденції, що спрямовані на покращення життя в рідному місті заявника. Побоювання заявника зазнати примусового призову до лав збройних сил Сирії вважаються сумнівними, шукач не навів жодних конкретних фактів або підтверджень щодо ситуації власного вербування до збройних сил Сирії. Відповідач зазначив, що аналізом матеріалів особової справи та інформації по країні громадянського походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті у контексті підстав для надання додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
18. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
19. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не надано аргументованих пояснень про факти переслідувань на батьківщині та доводів про відмову країни його громадської належності захищати його права. Крім того, суди дійшли висновку, що позивачем не надано документальних підтверджень особистим побоюванням позивача та ситуації з близькими родичами шукача захисту, які залишились проживати на території Сирії, не зазнаючи при цьому жодних переслідувань, у тому числі у контексті можливого примусового рекрутування до армії.
ІV. Касаційне оскарження
20. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме приписів Закону України "Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту", просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
21. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що виходячи із ситуації яка склалася в країні його походження, а саме військового конфлікту, який охоплює всю територію країни, суди не обґрунтували недостатність наявних у позивача підстав для покладення на ДМС України обов`язку визнати його особою, яка потребує додаткового захисту.
22. Позивач наполягає, що при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі вивчено індивідуальні обставини шукача притулку та досліджено інформацію про країну його походження, у зв`язку з чим з урахуванням імперативних приписів статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту" у зв`язку з чим йому необґрунтовано відмовлено у визнанні його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту та без урахування висновків, наведених у рішеннях судів у справі № 815/7069/15.
23. Представник відповідача надав відзив на касаційну скаргу, в якій вказуючи на безпідставність касаційної скарги просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
24. 21 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано з Одеського кружного адміністративного суду справу № 815/4796/17 (суддя-доповідач Стрелець Т. Г.).
25. 02 квітня 2018 року справа № 815/4796/17 надійшла до Верховного Суду.
26. 07 червня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 658/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.
27. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 07 червня 2019 року визначено склад суду: головуючий суддя Шевцова Н. В. (суддя-доповідач), судді Радишевська О. Р., Уханенко С. А.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
28. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
29. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
30. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
31. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
32. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
32.1. Відповідно до частини другої статті 2 до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
32.2. Частиною третьою статті 2 визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
33. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
33.1. За пунктом 1 частини першої статті 1 біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
33.2. Пунктом 4 статті 1 визначено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.