ПОСТАНОВА
Іменем України
03 липня 2019 року
Київ
справа №813/4234/16
адміністративне провадження №К/9901/21058/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу №813/4234/16
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання незаконним дій та рішення, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Рибачука А. І., суддів: Багрія В. М., Старунського Д. М.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - перший відповідач, ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - другий відповідач, ГУ ДМС України у Львівській області), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд:
1.1. визнати незаконними дії Державної міграційної служби України про розгляд скарги ОСОБА_1 за відсутності заявника;
1.2. визнати протиправним і скасувати рішення Державної міграційної служби України від 06 вересня 2016 року № 44-16 про відхилення скарги на рішення ГУ ДМСУ у Львівській області від 17 листопада 2015 року № 168 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання ОСОБА_1 додаткового захисту;
1.3. визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області від 17 листопада 2015 № 168 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання ОСОБА_1 додаткового захисту;
1.4. зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області оформити документи для вирішення питання про надання ОСОБА_1 захисту в Україні;
1.5. зобов`язати Державну міграційну службу України визнати ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 23 листопада 2015 року від органу ДМС України у Львівській області отримала письмове повідомлення від 19 листопада 2015 року № 53 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання їй додаткового захисту в Україні. Підстави відмови в установленому законом порядку пояснені не були.
3. 26 листопада 2015 року позивачка направила скаргу на зазначене рішення, проте через бездіяльність ДМС України скарга була прийнята до розгляду лише у червні 2016 року.
4. 29 листопада 2016 року в приміщенні ДМС України у Львівській області позивачка отримала повідомлення про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 29 вересня 2016 року № 60. Із наданого повідомлення вбачається, що на порушення обов`язкових вимог підпункту (а) пункту 8.7 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (далі - Правила № 649), в ньому не викладені причини рішення про відхилення її скарги.
5. Позивачка зауважує, що у скарзі зазначила про бажання скористатися своїм законним правом бути присутньою разом із своїм адвокатом або іншим представником при розгляді скарги, що прямо передбачено пунктами 6 та 7 статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI). Однак була позбавлена права на захист своїх законних інтересів. Стверджує, що розгляд скарги був формальним і поверхневим. Вважає, що прийняте щодо неї рішення постановлене з порушенням норм чинного законодавства, є необґрунтоване та необ`єктивне, а тому підлягає скасуванню.
6. Представник першого відповідача позов не визнав, зазначив, що 06 вересня 2016 року ДМС прийнято рішення № 44-16 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС України про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким, відповідно до статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", яким відхилено скаргу від 25 листопада 2015 року громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на наказ ГУ ДМС України у Львівській області від 17 листопада 2015 року № 186 про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Про прийняте рішення позивача було поінформовано повідомленням Головного управління ДМС України у Львівській області від 29 вересня 2016 року № 69.
7. Вказане повідомлення було скероване на поштову адресу ОСОБА_1 супровідним листом від 04 жовтня 2016 року № 04/18988. У зв`язку із зазначеним, перший відповідач вважає, що ДМС України в повній мірі дотримано вимоги розділу 8 Правил при розгляді скарги ОСОБА_1 . Скаргу розглянуто ДМС України у строки, визначені частиною 5 статті 12 Закону № 3671-VI.
8. Щодо позовних вимог про визнання незаконним і скасування повідомлення ГУ ДМС України у Львівській області від 29 вересня 2016 року № 69 про відхилення скарги, перший відповідач зазначає, що повідомлення не є рішенням суб`єкта владних повноважень та не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов`язків у осіб, а отже, не породжує правовідносини, що можуть бути предметом спору. Тобто, повідомлення не має ознак рішення (нормативно-правового акта або правового акта індивідуальної дії), оскарження якого здійснюється за нормами КАС України.
9. Представник ГУ ДМС України у Львівській області позовні вимоги не визнав, зазначив, що позивачка вже зверталася до органів ДМС України із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. При повторному розгляді заяви ОСОБА_1 не навела будь-яких нових фактів та обставин, які свідчать про її переслідування у країні походження саме за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних переконань; побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
10. ОСОБА_1 народилася в селі Гайбу Ургенчського району Хорезмської області Республіки Узбекистан.
11. З травня 2005 року і по теперішній час проживає в Україні у м. Старий Самбір Львівської області разом із чоловіком ОСОБА_4 і дітьми ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . З 2006 року здійснює підприємницьку діяльність з реалізації одягу на місцевому ринку як фізична особа-підприємець. Лише один раз в липні 2013 року приблизно на 20 днів виїжджала в Узбекистан для заміни паспорта у зв`язку із закінченням терміну його дії.
12. 10 грудня 2013 року ГУ ДМС України у Львівській області вперше зареєстровано заяву ОСОБА_1 від 06 грудня 2013 року про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
13. До цього часу вона не зверталася за отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не отримувала посвідки на тимчасове або постійне проживання в Україні, а також не набувала громадянства України. (протокол співбесіди від 16 грудня 2013 року, ст. 6).
14. У заяві про надання притулку в Україні ОСОБА_1 повідомила, що її належність до християнської конфесії Свідків Єгови, яка є забороненою в Узбекистані, є тяжким злочином віровідступництва, за яке передбачено покарання аж до смертної кари, через що вона боїться повертатися до країни свого походження.
15. Згідно з наявною в матеріалах особової справи № 2013LV 0024 довідки № 1 від 20 листопада 2013 року, виданої релігійною громадою Свідків Єгови м. Старий Самбір, ОСОБА_1 з 02 липня 2011 року є охрещеним вісником вказаної релігійної громади.
16. За результатами розгляду особової справи заявника ГУ ДМС України у Львівській області дійшло висновку, що громадянка Узбекистану ОСОБА_1 не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що оформлено висновком щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. На підставі зазначеного Висновку ГУ ДМС України у Львівській області видано наказ від 25 грудня 2013 року № 159 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", про що повідомлено ОСОБА_1 відповідним повідомленням від 25 грудня 2013 року № 15.
18. Вказаний наказ оскаржено позивачем в адміністративному порядку. За наслідком розгляду скарги 12 лютого 2014 року ДМС України винесено рішення № 7-14 про відхилення скарги ОСОБА_1 на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
19. Правомірність рішення ДМС України від 12 лютого 2014 року № 7-14 була предметом судового розгляду у справі № 813/2078/14.
20. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволено частково, в частині вимог щодо визнання незаконними та недійсними з моменту складення повідомлення ГУ ДМСУ у Львівській області № 15 від 25 грудня 2013 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця та № 16 від 21 грудня 2014 року про відхилення скарги на рішення ГУ ДМСУ у Львівській області відмовлено.
21. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 серпня 2015 року у справі № К/800/8033/15 касаційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року - залишено без змін.
22. 23 жовтня 2015 року громадянка Узбекистану ОСОБА_1 повторно звернулася до ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про визнання "особою, яка потребує додаткового захисту".
23. У своїй заяві позивач зазначила, що є членом релігійної організації Свідків Єгови і не вбачає для себе та її неповнолітніх дітей можливості повернутися до Узбекистану з причини реальної загрози життю та здоров`ю її та її дітей.
24. За результатами розгляду особової справи позивача, ГУ ДМС України у Львівській області дійшло висновку, що громадянка Узбекистану ОСОБА_1 не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що оформлено Висновком щодо прийняття рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17 листопада 2015 року.
25. У висновку від 17 листопада 2015 року головний спеціаліст сектору по роботі з біженцями та соціальної інтеграції ГУ ДМС України у Львівській області вказав наступні причини, за яких заява позивача про надання відповідного захисту в Україні не підлягає задоволенню:
25.1. законодавство Республіки Узбекистан гарантує громадянам країни свободу віросповідання, проте такі права надаються тільки зареєстрованим релігійним групам. Законодавство забезпечує узбецькому уряду державний контроль за релігійною діяльністю та криміналізує незареєстровану релігійну діяльність;
25.2. більшість поданих ОСОБА_1 матеріалів стосуються переслідувань владою Узбекистану осіб, котрі належали до незареєстрованих у встановленому порядку громад Свідків Єгови та займались своєю діяльністю без потрібних на це дозволів, тобто незаконно;
25.3. твердження заявниці щодо погіршення ситуації із свободою віросповідання в Узбекистані мають суб`єктивний характер та не відповідають реальному стану справ;
25.4. заявниця надала завідомо неправдиві відомості щодо законності свого перебування на території України у період з 2005 до 2013 років;
25.5. ОСОБА_1 після прибуття в Україну у 2005 році та після зміни релігії у 2011 році не звернулась за захистом у встановленому порядку. Перебуваючи тривалий час на території України, вона безперешкодно займалась трудовою діяльністю та виїжджала на певний період часу до Узбекистану, про що свідчать відмітки у її паспортному документі;
25.6. заявниця виїжджала до Узбекистану після того, як змінила релігію, проте будь-яких утисків чи переслідування при цьому не зазнавала;
25.7. ОСОБА_1 не повідомляє про те, що приймала участь у політичній чи релігійній діяльності у країні походження, не була членом жодних організацій, не приймала участь у демонстраціях проти президента та уряду Республіки Узбекистан;
25.8 . заявниця не навела фактів свого особистого переслідування в країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
25.9. не виявлено фактів щодо загрози життю, безпеці та свободі заявниці через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, а відповідно їй не загрожуватиме ризик зазнати поводження, яке заборонене пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" і вона не підпадає під перелік підстав для надання їй додаткового захисту відповідно до Закону.
26. За результатами розгляду матеріалів особової справи позивача, 17 листопада 2015 року ГУ ДМС України у Львівській області винесено наказ № 186 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".
27. Відповідно до вказаного наказу, ОСОБА_1 було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
28. Про прийняте рішення позивача поінформовано повідомленням Головного управління від 19 листопада 2015 № 53. Вказане повідомлення було скероване на поштову адресу ОСОБА_1 супровідним листом від 19 листопада 2015 року № 04/23975.
29. 02 вересня 2016 року головним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України складено висновок за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОС № 2015 LV0022, згідно з яким не встановлено обставин, які б вказували на обґрунтованість побоювань позивача стати жертвою переслідувань за релігійною ознакою в країні свого походження, так як сам лише факт переходу до іншої релігії в Узбекистані не може призвести до загрози її життю, безпеці чи свободі, застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства.
30. 06 вересня 2016 року рішенням ДМС України № 44-16 відхилено скаргу ОСОБА_1 на згадане вище рішення ГУ ДМС України у Львівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
31. 19 травня 2017 року постановою Львівського окружного адміністративного суду у задоволенні вказаного позову відмовлено.
32. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано до Головного управління ДМС в Львівській області аргументованих пояснень про факти переслідування на батьківщині та доводів про відмову країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань. Крім того, під час розгляду справи, позивачем також не повідомлено фактів та не надано доказів в обґрунтування наявних побоювань переслідувань або дискримінації особисто її.
33. Отже, за висновком суду першої інстанції оскаржений наказ Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області від 17 листопада 2015 року № 168 про відмову в оформленні документів для вирішення питання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним, оскільки причини, які спонукали позивача до виїзду з країни походження не відповідають умовам визначеним пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
34. 31 серпня 2017 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову:
34.1. визнано незаконними дії Державної міграційної служби України щодо розгляду поданої ОСОБА_1 скарги за її відсутності;
34.2. визнано протиправним і скасовано рішення Державної міграційної служби України від 06 вересня 2016 року № 44-16 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
34.3. зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 на рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 17 листопада 2015 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання їй додаткового захисту та прийняти відповідне рішення;
34.4. позовну заяву в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 17 листопада 2015 року № 186 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" та зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області оформити документи для вирішення питання про надання ОСОБА_1 додаткового захисту в Україні - залишено без розгляду.
ІV. Касаційне оскарження
35. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, представник ДМС України подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме вимог пунктів 1, 13 частини першої статті 1, пункту 6 статті 8 Закону № 3671-VI, статей 7, 72, 159, 163 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
36. В обґрунтування вимог касаційної скарги представник першого відповідача зазначає про недостатність наданих позивачкою доказів для надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
37. На думку представника ДМС України, обов`язок доказування у цій ситуації покладається саме на позивача, заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості свої фактичних тверджень. ДМС проаналізовано інформацію по країні походження позивача - Узбекистан та встановлено, що законодавство Республіки Узбекистан гарантує громадянам країни свободу віросповідання, проте такі права надаються тільки зареєстрованим релігійним групам. Більшість поданих ОСОБА_1 матеріалів стосуються переслідувань владою Узбекистану осіб, котрі належали до незареєстрованих у встановленому порядку громад Свідків Єгови та займалися своєю діяльністю без необхідних для цього дозволів, тобто не законно.
38. Що стосується особистої участі позивача у розгляді її скарги на рішення ГУ ДМС України у Львівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, то така вимога, на думку першого відповідача, не підлягає задоволенню, оскільки участь особи не є обов`язковою на підставі статті 12 Закону № 3671-VI.
39. 09 листопада 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за наслідком усунення ДМС України недоліків касаційної скарги в установлений судом строк та витребувано з Львівського кружного адміністративного суду справу № 813/4234/16.
40. 06 грудня 2017 року справа № 813/4234/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
41. 13 лютого 2018 року справу № 813/4234/16 разом з матеріалами касаційної скарги передано до Верховного Суду.