ПОСТАНОВА
Іменем України
03 липня 2019 року
Київ
справа №815/2017/17
адміністративне провадження №К/9901/21500/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/2017/17
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання прийняти рішення
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України
на постанову Одеського окружного адміністративного суду 04 серпня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Єфіменка К.С., суддів Бжассо Н.В., Бойко О.Я.
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Ступакова І.Г., суддів Бітов А.І., Лук`янчук О.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), в якому просив суд:
1.1. скасувати рішення Державної міграційної служби України №657-16 від 28 грудня 2016 року щодо відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на теперішній час позивач не має можливості повернутись до країни походження через проведення там громадянської війни.
3. В обґрунтування позову з посиланням на пункти 39-42, 65 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН, статтю 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, Методичні рекомендації УВКБ ООН по міжнародному захисту осіб, які шукають притулок з Сирії, позивач зазначає, що при прийнятті спірного рішення відповідач поверхово підійшов до розгляду його заяви, зокрема, не надав належної оцінки тій ситуації, яка існує у Сирійській Арабській Республіці, громадянином якої він є.
4. Відповідач у задоволення позовних вимог заперечував, вказавши на правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у міграційного органу повноважень.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
5. Позивач є громадянином Сирії, уродженцем Аллепо.
6. Позивач легально прибув на територію України у 2008 році для проходження навчання на підготовчому факультеті Інституту холоду, кріотехнологій та електроенергетики Одеської національної академії харчових технологій.
7. У 2013 році позивач завершив навчання та за витоком строків легального перебування в України не повернувся на Батьківщину або третю країну, залишився мешкати без легальних на те підстав для перебування. В період до 29 жовтня 2015 року позивач перебував на території України нелегально.
8. 29 жовтня 2015 року позивач звернувся із заявою №294 до ГУ ДМС в Одеській області про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
9. За результатами розгляду особової справи №2015OD0218 позивача 15 грудня 2016 року Управлінням у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області на підставі абзацу 5 пункту 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" складений висновок про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
10. На підставі матеріалів особової справи позивача, 28 грудня 2016 року Державна міграційна служба України прийняла рішення №657-16, яким позивачу було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктуми першим та тринадцятим статті 1 зазначеного Закону відсутні.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
11. Постановою окружного адміністративного суду від 04 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, позов задоволено частково.
11.1. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №657-16 від 28 грудня 2016 року щодо відмови позивачу у наданні йому додаткового захисту.
11.2. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 жовтня 2015 року про надання йому додаткового захисту.
12. Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту. Також, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідача має бути зобов`язано повторно розглянути заяву позивача про надання йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту з врахуванням інформації по країні походження позивача, Рекомендацій УВКБ ООН та встановлених в судовому засіданні обставин згідно положень частини другої статті 162 КАС України.
ІV. Касаційне оскарження
13. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме приписів Закону України "Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту", просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
14. У касаційній скарзі відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позиція УВКБ ООН носить рекомендаційний характер і не може бути підставою для прийняття рішення.
15. Обґрунтовуючи свої вимоги відповідач також, з-поміж іншого, зазначив, що заявник прибув в Україну у грудні 2008 року. За час його перебування в Україні ситуація в Сирії суттєво змінилася, у зв`язку з чим заявник звернувся за захистом, заявляючи про небезпеку життю, яка існує країні його громадянської належності, зумовлену внутрішнім збройним конфліктом. Відповідач стверджував, що інформація щодо країни походження заявника підтверджує факт загальнопоширеного внутрішнього збройного конфлікту на території Сирії. Разом з тим відповідач зазначив, що не вся територія Сирії охоплена конфліктом. З посиланням на повідомлення засобів масової інформації та на підставі матеріалів особової справи ДМС України дійшла висновку, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни своєї громадянської належності через вкрай небезпечну ситуацію внаслідок загальнопоширеного насильства та порушення прав людини в ситуації внутрішнього збройного конфлікту, а до ГУ ДМС він звернувся виключно з метою легалізації, оскільки з 2013 року він проживає в Україні нелегально, але має намір й надалі тут залишитися.
16. З урахуванням наведеного відповідач дійшов висновку, що стосовно позивача відсутні умови, передбачені Законом України від 8 липня 2011 року № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI), для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Отже, оскаржене рішення є законним підстав для повторного розгляду заяви позивача немає.
17. Представник позивача надав відзив на касаційну скаргу, в якій, вказуючи на безпідставність касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
18. 05 грудня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано з Одеського кружного адміністративного суду справу № 815/2017/17.
19. 13 лютого 2018 року матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду (суддя-доповідач Шарапа В. М.).
20. 05 липня 2018 року листом судді-доповідача на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 грудня 2017 року повторно витребувано справу № 815/2017/17.
21. 17 липня 2018 року справа № 815/2017/17 надійшла до Верховного Суду.
22. 07 червня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 652/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
23. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 07 червня 2019 року визначено склад суду: головуючий суддя Шевцова Н. В. (суддя-доповідач), судді Кашпур О. В., Уханенко С. А.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
24. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
25. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
26. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
27. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
28. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
28.1. Відповідно до частини другої статті 2 до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
28.2. Частиною третьою статті 2 визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
29. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
29.1. За пунктом 1 частини першої статті 1 біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.