ПОСТАНОВА
Іменем України
03 липня 2019 року
Київ
справа №813/1531/16
адміністративне провадження №К/9901/29613/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №813/1531/16
за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень, визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді- Кухтея Р. В., суддів Яворського І. О., Носа С. П.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. 05 травня 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивачка) звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, перший відповідач), Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - ГУ ДМС України у Львівській області, другий відповідач), в якому просила суд:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05 квітня 2016 року № 196-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. визнати незаконними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в частині порушення встановленого законом порядку повідомлення про прийняття спірного рішення;
1.3. зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. 05 травня 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до тих же відповідачів, в якому просив суд:
2.1. визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05 квітня 2016 року № 197-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
2.2. визнати незаконними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в частині порушення встановленого законом порядку повідомлення про прийняття спірного рішення;
2.3. зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3. 19 травня 2016 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду об`єднано для спільного розгляду позов ОСОБА_2 з позовом ОСОБА_1 .
4. Позовні вимоги позивачів обґрунтовані тим, що рішеннями ДМС України від 05 квітня 2016 року № 196-16 та № 197-16 відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.
5. В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що підставою для звернення до Державної міграційної служби України з відповідними заявами є те, що вони стали жертвами переслідування, у зв`язку із політичною та громадською діяльністю з боку органів влади Російської Федерації.
6. Позивачі вважають, що рішення центрального органу міграційної служби про відмову у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту є такими, що прийняті без повної оцінки основних елементів заяв про захист у їх співвідношенні із інформацією про країну походження заявників та суперечить положенням статей 1 і 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", вимогам Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07 вересня 2011 року № 649 (далі - Правила № 649).
7. На думку позивачів, спірні рішення не відповідають принципам обґрунтованості, добросовісності та пропорційності рішень органів державної влади, оскільки прийняті Державною міграційною службою України без врахування доводів позивачів щодо наявності обґрунтованих побоювань зазнати переслідувань в країні походження.
8. Представник відповідачів в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначив, що матеріали особових справ позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з урахуванням інформації про країну походження та заявлених шукачами притулку обставин, дають підстави стверджувати про відсутність у них обґрунтованих побоювань стати жертвами переслідувань, які є визначальними. У зв`язку з чим, з урахуванням імперативних приписів статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", перший відповідач правомірно відмовив позивачам у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, оскільки позивачами не надано ані конкретних відомостей, ані жодних документів, які б підтверджували, що у них склались умови, зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону.
9. Щодо ОСОБА_2 Державною міграційною службою України встановлено, що позивач побоюється зазнати переслідування зі сторони правоохоронних органів РФ як член сім`ї ОСОБА_1 Можливість її переслідування у разі повернення на батьківщину нею також не доведено.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
10. ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Рубцовськ Алтайського краю Російської Федерації, є громадянином РФ, за національністю - росіянин, віросповіданням - старослов`янське язичництво, освіта - незакінчена вища, за сімейним станом - розлучений, перебуває у цивільному шлюбі з громадянкою Російської Федерації ОСОБА_2 Рідна мова - російська, розуміє українську мову. Неповнолітні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 (племінник, перебуває під опікою ОСОБА_1 )
11. ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Рубцовськ Алтайського краю Російської Федерації, є громадянкою РФ, за національністю - росіянка, віросповіданням - християнство, освіта - вища, за сімейним станом - розлучена, перебуває у цивільному шлюбі з громадянином РФ ОСОБА_1 Рідна мова - російська, розуміє українську мову. Неповнолітні діти: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 .
12. 22 березня 2014 року позивачі залишили територію Російської Федерації, прибувши на територію України літаком через аеропорт Бориспіль. На момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України перебували легально, до міграційних органів України та інших країн не зверталися.
13. 01 серпня 2014 року громадяни Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до ГУ ДМС України у Львівській області із заявами щодо надання їм статусу біженців або осіб, які потребують додаткового захисту.
14. За результатами розгляду вказаних заяв, проведених співбесід та досліджених матеріалів, рішеннями Державної міграційної служби України від 19 грудня 2014 року № 734-14 та від 02 квітня 2015 року № 244-15 громадянам Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особам, стосовно яких встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 вказаного Закону, відсутні.
15. 23 червня 2015 року постановою Львівського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2015 року, у справі № 813/375/15 визнано протиправними та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 19 грудня 2014 року № 734-14 та від 02 квітня 2015 року № 244-15, а також зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяви громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.
16. Підставою задоволення позовних вимог у справі № 813/375/15 стало те, що відповідачами не досліджено в повному обсязі обставин, що мають значення для вирішення даної справи.
17. Зокрема зазначено, що такий висновок суперечить попередньо наданому ГУ ДМС України у Львівській області висновку від 21 листопада 2014 року про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, не спростовує в повній мірі наведених заявником доводів щодо можливого його переслідування в країні громадянської належності, а також можливого відібрання у нього дітей, оскільки постановою Адміністрації міста Рубльовськ від 20 червня 2014 року ОСОБА_1 звільнено від обов`язку по вихованню неповнолітнього ОСОБА_5
18. 20 січня 2015 року та 20 лютого 2015 року під час співбесіди, ОСОБА_1 підтвердив обставини, викладені ним у заяві, зазначивши додатково серед іншого, про те, що у разі повернення на територію РФ йому загрожує арешт, адже у країні громадянської належності він вів активну громадську та політичну діяльність, в тому числі всупереч вектору діяльності пануючої політичної сили, що, як зазначено ним, і стало підставою для порушення кримінальної справи проти нього на території РФ.
19. За результатами повторного розгляду заяв, проведених співбесід та досліджених матеріалів, рішеннями ДМС від 05 квітня 2016 року № 196-16 та № 197-16 громадянам Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особам, стосовно яких встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 вказаного Закону, відсутні.
20. На виконання судових рішень у справі № 813/375/15 відповідачами під час повторного розгляду заяв позивачів від Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області та Служби у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації отримано інформацію щодо належного захисту інтересів неповнолітніх дітей заявника, можливості повернення неповнолітнього ОСОБА_5 до Російської Федерації, призначення йому в Україні законного представника чи вжиття відносно нього інших заходів правового реагування; проведено співбесіду з ОСОБА_1, в ході якої з`ясовано ставлення матері ОСОБА_4 до тривалого перебування доньки на території України, згоди на її вивезення, з`ясовано можливість повернення ОСОБА_4 в країну походження та відповідність такого повернення інтересам малолітньої ОСОБА_4 ; проведено співбесіду з ОСОБА_2, в ході якої з`ясовано позицію батька неповнолітнього ОСОБА_6, з`ясовано можливість повернення ОСОБА_6 в країну походження та відповідність такого повернення інтересам ОСОБА_6
21. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на наявні матеріали справи та копії публікацій з Інтернет-видань, установив, що ОСОБА_1 неодноразово через свою громадську та політичну позицію піддавався фізичному насиллю (побиттю) та адміністративним затриманням, а також отримував у свою адресу погрози в мережі Інтернет.
22. Крім того, позивач неодноразово в судовому засіданні стверджував, що веде активну діяльність у соціальній мережі проти вектору діяльності пануючою політичної сили у Російській Федерації, долучено скріншот своєї сторінки в соціальній мережі однокласники.
ІІІ. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
23. 22 вересня 2016 року постановою Львівського окружного адміністративного суду у задоволенні позовних вимог відмовлено.
24. Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про надання статусу біженця заявник має довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Крім того, суд зазначив, що ГУ ДМС України у Львівській області було повно вивчено факти та документи при розгляді заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2
25. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 196-16 та № 196-17 від 05 квітня 2016 року про відмову у визнанні громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту; зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених у постанові суду.
26. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обставини про наявність реальної загрози для ОСОБА_1 не були повно та всебічно досліджені відповідачем, а тому рішення ДМС України № 197-16 від 05 квітня 2016 року є передчасним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим заява позивача про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту підлягає повторному розгляду. Оскільки фактичною підставою для звернення із заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту ОСОБА_2 стало побоювання позивачки зазнати переслідування у зв`язку з громадською діяльністю її чоловіка - ОСОБА_1, та керуючись принципом збереження єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист суд апеляційної інстанції обґрунтував своє рішення в частині скасування рішення ДМС України № 196-16 від 05 квітня 2016 року.
ІV. Касаційне оскарження
27. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, представник ДМС України подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме частини першої статті 72, статей 86, 159, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, пунктів 1, 13 частини першої статті 1, частини третьої статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року.
28. В обґрунтування вимог касаційної скарги представник першого відповідача зазначає про відсутність підстав для надання позивачам статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, що визнано судовими рішеннями у справі № 813/375/15, які набрали законної сили.
29. На думку представника першого відповідача, судом апеляційної інстанції безпідставно визнано ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, і як наслідок застосовано принцип збереження єдності сімей, оскільки ОСОБА_1 такий статус не набув, а ОСОБА_2 в`їхала на територію України разом з ОСОБА_1 та подала відповідну заяву одночасно з ним. До того ж на момент звернення до органів міграційної служби позивачі не перебували в шлюбних відносинах.
30. Представник ДМС України зазначає, що будь-яких доказів на підтвердження обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками позивачі до органу міграційної служби не надали.
31. 03 квітня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано з Львівського кружного адміністративного суду справу № 813/1531/16.
32. 23 жовтня 2017 року у Вищому адміністративному суді України зареєстровано заперечення позивачів на касаційну скаргу, в яких вони просять касаційну скаргу залишити без задоволення та прийняти рішення про надання статусу біженця або застосування додаткового захисту громадянам Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
33. 27 квітня 2017 року справа № 813/1531/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
34. 27 лютого 2018 року справу № 813/1531/16 разом з матеріалами касаційної скарги передано до Верховного Суду.
35. 12 червня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 722/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
36. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 12 червня 2019 року визначено склад суду: головуючий суддя Шевцова Н. В. (суддя-доповідач), судді Кашпур О. В., Уханенко С. А.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
37. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
38. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
39. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.