ПОСТАНОВА
Іменем України
03 липня 2019 року
Київ
справа №813/666/16
адміністративне провадження №К/9901/11501/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №813/1531/16
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України
на постанову Львівського окружного адміністративного суду 26 травня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Братичак У.В., суддів Кравців О.Р., Хома О.П.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Улицького В.З., суддів Гулида Р.М., Кузьмича С. М.,
УСТАНОВИВ:
І Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - третя особа, ГУ ДМС України у Львівській області), в якому просив суд:
1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №917-15 від 30 грудня 2015 року про відмову у визнанні громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Повивач вважає, що рішення центрального органу міграційної служби про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є таким, що прийняте без повної оцінки основних елементів заяви про захист у їх співвідношенні із інформацією про країну походження заявника та суперечить положенням статей 1 і 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", нормам Правил розгляду заяв та оформлення документів та не відповідає принципам обґрунтованості, добросовісності та пропорційності рішень органів державної влади.
3. Позивач зазначає, що відповідачем при прийнятті спірного рішення не враховано вказаних заявником доводів щодо наявності обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні походження та наявності загрози його життю, а у повідомленні про відмову у визнанні біженцем не викладено конкретної підстави такої відмови.
4. Відповідач та третя особа у задоволенні позовних вимог заперечували, вказавши на правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у міграційного органу повноважень.
5. Відповідач зазначив, що позивачем не надано до органу міграційної служби документів та матеріалів, які можуть бути доказом його особистого переслідування (або загрози переслідування) в країні постійного проживання, фактів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; фактів загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, фізичного чи психічного насилля, правових, адміністративних, поліцейських або судових заходів, які є дискримінаційними, судового переслідування або покарання, які є неспівставними або дискримінаційними, тобто, позивачем не обґрунтовано наявності умов, визначених у пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
6. Відповідач вважає, що відомості наведені позивачем в заяві та протоколах співбесід не можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань позивача, що після повернення до країни громадянської належності він отримає серйозну шкоду.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
7. Позивач народився у м. Тадмур (Пальміра), провінція Хомс, Сирія, є громадянином Сирії, за національністю - араб, віросповіданням - мусульманин, освіта- незакінчена вища, за сімейним станом - неодружений. Рідна мова - арабська.
8. Позивач 24 жовтня 2011 року прибув на територію України з метою навчання у Львівському національному медичному університеті ім. Д.Галицького легально, на підставі національного паспорта та студентської візи серії НОМЕР_1.
9. З 2011 року ОСОБА_1 навчався у Львівському національному медичному університеті ім. Д.Галицького. В 2013 році був відрахований із числа студентів університету за не виконання навчального плану. Після відрахування з медичного університету, позивач поступив на навчання в Національний університет "Львівська політехніка", в якому навчався протягом двох років. В серпні 2015 року був відрахований з НУ "ЛП" за спробу нелегального перетину державного кордону України з Республікою Польща.
10. 30 липня 2015 року позивач був затриманий прикордонним нарядом Республіки Польща в районі 546 прикордонного закону, поблизу смт. Краковець Яворівського району Львівської області, як такий, що поза пунктом пропуску намагався незаконно перетнути державний кордон з України в Республіку Польща. В цей же день позивач був переданий з Республіки Польща в Україну на підставі Угоди між урядом України та ЄС про реадмісію.
11. 31 липня 2015 року Яворівський районний суд Львівської області ухвалив постанову про визнання позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком на 10 діб.
12. 09 серпня 2015 року Мостиським прикордонним загоном було прийнято рішення про примусове повернення за межі України громадянина Сирії ОСОБА_1 та зобов`язано його покинути територію України до 19 серпня 2015 року.
13. 19 серпня 2015 року позивач звернувся до ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що за час його перебування в Україні в Сирії почалася війна, будинок в якому він проживав зруйновано, рідні виїхали з країни походження і йому немає куди повернутися.
14. 10 вересня 2015 року ГУ ДМС України у Львівській області видано наказ №135 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
15. 09 листопада 2015 року ГУ ДМС України у Львівській області винесено подання щодо продовження строку розгляду заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку з тим, що Управлінням СБУ у Львівській області та сектором Укрбюро Інтерполу ГУ МВС України у Львівській області не надано відповіді на запити ГУ ДМС України у Львівській області від 18 вересня 2015 року №19289 та №19290 щодо перевірки наявності обставин, за яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16. За результатами розгляду особової справи №2015 LV0015 заявника, 08 грудня 2015 року ГУ ДМС України у Львівській області винесено висновок про відмову громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки подана заява є необґрунтованою та має ознаки зловживання (задля легалізації) процедурою надання притулку в Україні, а відповідно немає підстав для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
17. 30 грудня 2015 року ДМС України прийнято рішення №917-15 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. На підставі вказаного рішення, 16 лютого 2016 року ГУ ДМС України у Львівській області скеровано позивачу повідомлення №56 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ІІІ Короткий зміст рішення судів І та апеляційної інстанції
19. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року, позов задоволено.
19.1. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №917-15 від 30 грудня 2015 року про відмову у визнанні громадянина Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
19.2. Зобов`язано Державну міграційну службу України надати громадянину Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
20. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд виходив з того, що рішення про відмову позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято відповідачем без урахування вимог Закону України "Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту" та з порушенням принципів, встановлених статтею 2 КАС України.
21. При цьому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність потреби у повторному розгляді заяви позивача, оскільки такий розгляд не забезпечить належний захист його прав та обрали спосіб захисту порушеного права позивача шляхом покладення на відповідача обов`язку надати ОСОБА_1 статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
ІV Касаційне оскарження
22. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме приписів Закону України "Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту", просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
23. У касаційній скарзі відповідач зазначає, що суди не обґрунтували достатність наявних у позивача підстав для покладення на ДМС України обов`язку визнати його особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки позивач не був членом жодної організації (політичних, релігійних, військових, громадських, тощо) та не приймав участі у демонстраціях проти Президента та уряду Сирійської Арабської Республіки, позивач не навів фактів свого особистого переслідування в країні громадської належності.
24. Відповідач наполягає, що при прийнятті оскаржуваного позивачем рішення в повному обсязі вивчено індивідуальні обставини шукача притулку та досліджено інформацію про країну його походження, у зв`язку з чим з урахуванням імперативних приписів статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу обгрунтовано відмовлено у визнанні його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.
25. Представник позивача надав заперечення на касаційну скаргу, в якій вказуючи на безпідставність касаційної скарги просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
26. 09 грудня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано з Львівського кружного адміністративного суду справу № 813/666/16.
27. 27 грудня 2016 року справа № 813/666/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
28. 30 січня 2018 року справу № 813/666/16 разом з матеріалами касаційної скарги передано до Верховного Суду.
29. 31 травня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 560/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
30. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 05 червня 2019 року визначено склад суду: головуючий суддя Шевцова Н. В. (суддя-доповідач), судді Кашпур О. В., Уханенко С. А.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
31. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
32. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
33. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
34. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
35. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
35.1. Відповідно до частини другої статті 2 до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
35.2. Частиною третьою статті 2 визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
36. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
36.1. За пунктом 1 частини першої статті 1 біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
36.2. Пунктом 4 статті 1 визначено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
36.3. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.