ПОСТАНОВА
Іменем України
03 липня 2019 року
Київ
справа №826/7054/18
касаційне провадження №К/9901/9805/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2018 (головуючий суддя: Келеберда В.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018 (головуючий суддя: Ключкович В.Ю., судді: Ганечко О.М., Сорочко Є.О.) у справі №826/7054/18 за позовом ОСОБА_1 до Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2018 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації (відповідач), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 03.03.2018 №149 "Про прийняття громадян на квартирний облік для надання жилого приміщення, внесення змін до облікових справ та зняття з квартирного обліку" в частині відмови йому у забезпеченні житлом;
зобов`язати відповідача поставити ОСОБА_1 на квартирний облік за списком позачерговиків, як особу, яка потребує отримання житла на пільгових умовах (учасник антитерористичної операції, інвалід війни другої групи).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що зміна місця реєстрації відбулась через сварку з батьками, у зв`язку з чим був вимушений знятися з місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструватися у товариша за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач вказав, що власної квартири не має, а тому потребує поліпшення житлових умов шляхом надання йому житла.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
При вирішенні справи суди виходили з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у спірному випадку мало місце свідоме погіршення позивачем власних житлових умов.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, 08.04.2019 ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій посилався на порушення судами норм матеріального та процесуального права та просив скасувати судові рішення. В обґрунтування касаційної скарги посилався на неповне з`ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, зокрема, вказує на те, що ним не погіршувались житлові умови, а зміна реєстрації мала місце через неприязні відносини з батьками. Також скаржник зазначив, що є ветераном війни - учасником бойових дій, а тому підлягає зарахуванню на квартирний облік як особа, яка потребує поліпшення житлових умов. Також послався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке виразилось у неналежному повідомленні його про дату, час та місце проведення судового засідання, за результатами якого було ухвалено оскаржуване рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 17.05.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2019 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до ст. 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Верховний Суд переглянув оскаржені судові рішення у межах касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України, з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій, у межах спірних правовідносин, встановлено, що 22.02.2018 позивач звернувся до Солом`янської РДА у м. Києві із заявою про зарахування його до квартирного обліку за місцем реєстрації, як особи, яка потребує забезпечення житлом.
03.03.2018 відповідачем, із посиланням на пункти 13, 15,17 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради УРСР Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 № 470 (надалі - Правила), було прийнято розпорядження № 149 про відмову позивачу в прийнятті на квартирний облік. Відповідно до п. 17 Правил громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), квартири, а також громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання нетрудових доходів, не беруться на квартирний облік протягом п`яти років з моменту погіршення житлових умов.
Зазначене розпорядження і є предметом спору у цій справі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом ст. 5 КАС України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 2 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно із п. 7 наведеної статті, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.