Постанова
Іменем України
01 липня 2019 року
м. Київ
справа № 536/474/17-ц
провадження № 61-15428св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Приватний нотаріус Комсомольського міського нотаріального округу Скрит Ліна Георгіївна,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року у складі судді Колотієвського О. О. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 22 січня 2018 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Гальонкіна С. А., Триголов В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 . Після її смерті залишилося спадкове майно - 1/5 частина квартири АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 3,75 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Пришибської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області. ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала у вказаній квартирі, однак через перенесений у травні 2006 року інсульт вона забрала матір до себе додому в село Єрестівка Кременчуцького району Полтавської області і доглядала за нею до дня її смерті. Таким чином, з травня 2006 року до 01 липня 2006 року вона постійно проживала із спадкодавцем, а тому вважається такою, що прийняла спадщину. На спадкове майно претендує лише вона, оскільки відповідач не мала права звертатися до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на вищевказані земельну ділянку та частину квартири.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що визнання права власності на спадкове майно є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. ОСОБА_1 передчасно пред`явила до суду цей позов, оскільки не зверталася до нотаріуса або до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею їй свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, яке належало спадкодавцю, та не отримувала відмови нотаріуса.
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 22 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, проживала разом з позивачем лише 19 днів, при цьому не змінювала місця своєї реєстрації. Той факт, що на час переїзду до ОСОБА_1 спадкодавець перебувала у безпорадному стані, не дає підстав для висновку про обрання нею своїм постійним місцем проживання помешкання позивача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У березні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 22 січня 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що з травня 2006 року до 01 липня 2006 року вона постійно проживала із спадкодавцем, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про неприйняття нею спадщини. При цьому апеляційний суд не спростував наявні в матеріалах справи докази та показання свідків щодо фактичного проживання ОСОБА_1 разом з нею. Відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, за наявності невизнання такого права іншими особами, сама по собі не може бути єдиною підставою для звернення особи до суду за захистом свого права та визнання права на спадщину в судовому порядку.
У липні 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що наведені у цій скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Кременчуцького районного суду Полтавської області.
06 червня 2018 року справа № 536/474/17-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.