Постанова
Іменем України
05 червня 2019 року
м. Київ
справа № 520/4205/15-ц
провадження № 61-7705св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,
Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Калараш А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ОСОБА_3, діючи на підставі довіреності від 15 квітня 2014 року від імені та в інтересах власника ОСОБА_2, продала ОСОБА_1 гараж за 80 000,00 грн.27 червня 2014 року ОСОБА_1 та представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулися до приватного нотаріуса для укладення правочину, але при перевірці довіреності нотаріус виявив, що довіреність від 15 квітня 2014 року скасована 26 червня 2014 року. Вказує, що умови договору купівлі-продажу сторонами виконані, проте відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу гаражу.
Посилаючись на викладене, позивач просила визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - гаража АДРЕСА_1, укладений 21 червня 2014 року між нею та ОСОБА_2, в інтересах якого за довіреністю діяла ОСОБА_3, та визнати за нею право власності на гараж.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - гаража АДРЕСА_1, укладений 21 червня 2014 року між ОСОБА_2, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_3, і Полтєвою Г. А.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що сторони домовились щодо всіх істотних умов цього договору, які фактично були виконані, ОСОБА_4, яка діяла на підставі довіреності в інтересах власника нерухомого майна ОСОБА_2, отримала кошти за проданий гараж, а ОСОБА_1 отримала придбаний нею гараж, але ОСОБА_2 ухиляється від нотаріального посвідчення зазначеного договору. При цьому суд керувався частиною другою статті 220 ЦК України.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу гаража, укладений 21 червня 2014 року у простій письмовій формі, відповідно до статті 657 ЦК України підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому такий договір не може бути визнаний дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України, а отже, немає підстав для визнання права власності на нерухоме майно, відчужене за цим договором.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
У листопаді 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справкасаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд дійшов неправильного висновку про те, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується до спірних правовідносин у зв`язку з необхідністю державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна.
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що ОСОБА_2 . ухилявся від нотаріального посвідчення договору, тому правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції не було.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справупередано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить гараж, загальною площею 17,3 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на гараж від 01 березня 2006 року № 13 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 березня 2006 року № 10139086.
15 квітня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І. І. посвідчена довіреність, зареєстрована в реєстрі за № 155, відповідно до якої ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси з питань, пов`язаних із продажу гаража.
21 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності від 15 квітня 2014 року, у простій письмовій формі укладений договір купівлі-продажу гаража, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кошти у розмірі 80 000,00 грн, а ОСОБА_1 отримала у власність спірний гараж.
Шляхом звернення до нотаріуса із заявою, ОСОБА_2 припинив довіреність від 15 квітня 2014 року, що підтверджується витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 26 червня 2014 року № 27030434.
Ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, не звернув уваги на те, що договір купівлі-продажу гаража, укладений 21 червня 2014 року, відповідно до статті 657 ЦК України підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому такий договір не може бути визнаний дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.