Постанова
Іменем України
26 червня 2019 року
м. Київ
справа № 643/12560/16-ц
провадження № 61-16750св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Банк Розвитку",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Бровченко І. О., Кіся П. В., Кружиліної О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Банк Розвитку" (далі - ПАТ "ВБР") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 23 травня 2013 року між ПАТ "ВБР" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ICKGMCG.4780.020, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в розмірі 50 000 грн зі сплатою 0,0001% річних впродовж 45 днів за кожною операцією та 29 % річних - після спливу пільгового періоду. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним договором станом на 15 вересня 2016 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 27 886,26 грн, з яких: заборгованість за процентами - 9 083,67 грн, заборгованість за пенею - 18 802,59 грн. Враховуючи викладене, ПАТ "ВБР" просило стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 23 січня 2017 року у складі судді Короткого І. П. в задоволені позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є неналежним доказом, оскільки не підписаний та не містить печатки або штампу банку. Крім того, в розрахунку міститься суперечлива інформація щодо процентної ставки та суми простроченої заборгованості за процентами, розмір якої взагалі не відображений у стовбцях та рядках таблиці. Таким чином, ПАТ "ВБР" не надало належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "ВБР" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "ВБР" Міхна С. С. задоволено частково. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 23 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВБР" заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 081,83 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не спростовано розрахунок заборгованості та не надано доказів належного виконання ним своїх зобов`язань за кредитним договором. Поряд з цим пеня підлягає стягненню в межах річної позовної давності, про застосування якої під час розгляду справи було заявлено представником відповідача. Заборгованість за процентами підлягає зменшенню на суму сплаченої позичальником на користь банку комісії за розрахунково-касове обслуговування, оскільки нарахування такої комісії не було передбачено умовами кредитування.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У квітні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 жовтня 2017 року, а рішення Московського районного суду міста Харкова від 23 січня 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дав відповіді на аргументи його представника, зокрема про невідповідність наданого банком розрахунку заборгованості умовам кредитного договору, що призвело до порушення його права на справедливий судовий розгляд. Також судом не наведено своїх розрахунків та не встановлено кінцевий термін виконання кредитного зобов`язання, який відповідає строку дії картки. Під час апеляційного перегляду справи банк подав новий розрахунок пені, а його представник - заяву про фальшивість цього доказу та його недостовірність, однак в оскаржуваному рішенні апеляційний суд не дав будь-якої оцінки цій заяві. Задовольнивши позов частково, суд стягнув з нього понесені позивачем судові витрати в повному обсязі, що є незаконним.
У червні 2018 року ПАТ "ВБР" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. ОСОБА_1 не спростовано розрахунок заборгованості та не надано доказів належного виконання ним своїх зобов`язань за кредитним договором.
У липні 2018 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій зазначив про те, що надані банком пояснення не спростовують доводів його скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Московського районного суду міста Харкова.
06 червня 2018 року справа № 643/12560/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Судами встановлено, що 23 травня 2013 року ПАТ "ВБР" відкрило відповідачу картковий рахунок № НОМЕР_1 на підставі поданої ним анкети-договору на оформлення платіжної картки.
23 травня 2013 року між ПАТ "ВБР" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ICKGMCG.4780.020, за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в розмірі 50 000 грн на рахунок № НОМЕР_1 зі сплатою 0,0001% річних впродовж пільгового періоду (45 днів за кожною операцією) та 29 % річних - після спливу пільгового періоду (пункт 2.3 договору).
Згідно з пунктами 6.1, 6.5.4 кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом банк нараховує позичальнику проценти в розмірі подвійної процентної ставки, що встановлена пунктом 2.3 договору.
Пунктом 3.2 кредитного договору передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє протягом трьох років. При відсутності письмової заяви позичальника про розірвання кредитного договору та простроченої заборгованості за кредитом договір вважається подовженим на такий самий строк.
За порушення строків сплати процентів за користування кредитом, банк нараховує позичальнику пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення (пункт 6.3 кредитного договору).