УХВАЛА
27 червня 2019 року
м. Київ
справа № 536/2475/14-к
провадження № 13-34кс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаАнтонюк Н. О.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С . , Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І ., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду кримінального провадження № 42013000000000557 щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 січня 2018 року, та
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскаржених судових рішень
Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 27 листопада 2015 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (в редакції Закону № 3207-VI від 07 квітня 2011 року), і виправдано у зв`язку з недоведеністю того, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачувався.
Цим же вироком дії ОСОБА_9 кваліфіковано за ч. 1 ст. 190 КК України та звільнено його від кримінальної відповідальності за цей злочин на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
В ухвалі від 15 січня 2018 року Апеляційний суд Полтавської області, залишаючи вирок суду першої інстанції без змін, зазначив, зокрема, що ОСОБА_8 не набув статусу підозрюваного в цьому кримінальному провадженні, оскільки повідомлення про підозру від 21 березня 2014 року, складене та підписане заступником Генерального прокурора України Гаврилюком М. І., було вручене та повідомлене ОСОБА_8 10 квітня 2014 року за дорученням цього заступника Генерального прокурора України слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України ОСОБА_11., тобто суб`єктом, не уповноваженим на вчинення таких дій, та з порушенням строку його вручення.
Зміст вимог касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Прокурор зазначає, що апеляційний суд безпідставно погодився із висновком місцевого суду щодо недопустимості доказу - протоколу обшуку в службовому кабінеті судді ОСОБА_8., та, як наслідок, - похідних від нього доказів.
Помилковим, на його думку, є також висновок суду про те, що вручення повідомлення про підозру ОСОБА_8, яке складено та підписано заступником Генерального прокурора України, за дорученням останнього слідчим прямо суперечить вимогам кримінального процесуального закону, натомість Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України) такої заборони не містить.
Крім цього прокурор вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував розміру завданої шкоди при перевірці кваліфікації вчиненого злочину, а тому всупереч статті 413 КПК України не застосував закон, який підлягав застосуванню, тобто повинен був кваліфікувати дії ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 190 КК України. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 419 КПК України.
У запереченнях на касаційну скаргу захисник Савічев О. О. та виправданий ОСОБА_8 вважають її необґрунтованою та просять залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Мотиви передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Ухвалою від 12 червня 2019 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду на підставі частини 5 статті 434-1 КПК України передала зазначене кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів зазначила про те, що аналіз судової практики вказує на неоднакове застосування норм кримінального процесуального закону щодо визначення суб`єктного складу здійснення повідомлення про підозру судді серед судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначено, що з моменту набрання чинності КПК України 2012 року і до цього часу в судовій практиці, на думку колегії суддів, існує невизначеність у тлумаченні положень статті 481 КПК України у їх системному зв`язку з іншими нормами КПК України та інших законодавчих актів.
Колегія суддів визначила в своїй ухвалі питання, які становлять виключну правову проблему таким чином:
1. З огляду на положення статті 481 КПК України чи слід розглядати під повідомленням судді про підозру лише факт складання письмового тексту повідомлення про підозру без його безпосереднього вручення відповідною особою, чи має бути здійснений комплекс усіх дій відповідною особою: "складання", "вручення" та "здійснення" повідомлення про підозру?
2. Чи виключно Генеральний прокурор або його заступник уповноважені здійснювати повідомлення судді про підозру?
3. Якщо повідомлення судді про підозру здійснюється лише Генеральним прокурором або його заступником, то чи повинні вони бути включені до складу групи прокурорів чи вони є окремими процесуальними керівниками?
4. Чи можливе надання Генеральним прокурором або його заступником доручення слідчому або іншому прокурору вручити судді повідомлення про підозру?
5. Які наслідки вручення повідомлення судді про підозру не Генеральним прокурором чи його заступником, а іншими суб`єктами, які не зазначені
у ст. 481 КПК України?
6. Чи призведе здійснення повідомлення судді про підозру неналежним суб`єктом до правових наслідків, що виключають набуття особою статусу підозрюваного, а в подальшому - обвинуваченого та які наслідки це має при розгляді кримінального провадження судом по суті?