У Х В А Л А
21 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 2011/1134/12
Провадження № 14-313 зц 19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О . М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася із заявою ОСОБА_3 (далі також - заявниця) про перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 березня 2019 року (далі також - заява про перегляд) у справі за позовом заявниці до ОСОБА_4 (далі також - відповідач) про зміну договору найму житлового приміщення, визначення порядку користування квартирою, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом відповідача до заявниці про визнання недійсними видачі паспорта та реєстрації, зобов`язання скасувати реєстрацію, зняття з реєстрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору за первісним і зустрічним позовами, - Служба у справах дітей Дзержинського району Управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Дзержинський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби (далі також - ДМС) у Харківській області, Комунальне підприємство (далі також - КП) "Жилкомсервіс", Житловий кооператив "Резеда-3", і
в с т а н о в и л а:
19 серпня 2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні первісного позову; зустрічний позов задовольнив частково: визнав недійсною реєстрацію заявниці з 29 березня 2003 року за адресою: АДРЕСА_1 ; визнав недійсною реєстрацію ОСОБА_5 з 5 травня 2012 року за адресою: АДРЕСА_1 ; визнав заявницю та її доньку ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою за вказаною адресою; зобов`язав територіальний підрозділ Дзержинського районного відділу Головного управління ДМС у Харківській області, КП "Жилкомсервіс" скасувати реєстрацію заявниці та її доньки за вказаною адресою.
26 жовтня 2016 року Апеляційний суд Харківської області ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів.
6 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив постанову, якою касаційну скаргу задовольнив частково:
- скасував рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року у частині висновків про скасування рішення суду першої інстанції про задоволення зустрічного позову про визнання заявниці та її доньки такими, що втратили право користування житловими приміщеннями квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
- залишив без змін рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року в частині інших висновків;
- залишив у силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2019 року у частині задоволення зустрічного позову про визнання заявниці та її доньки такими, що втратили право користування житловими приміщеннями квартири за вказаною адресою.
Заявниця вважає, що перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду необхідний для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а також для встановлення всіх обставин справи, дослідження наявних у ній доказів та ухвалення законного рішення.
Обґрунтовує доводи висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. The United Kingdom", заява № 4451/70), від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" ("Аshingdane v. The United Kingdom", заява № 8225/78), від 29 липня 1988 року у справі "Герін проти Франції" ("Guerin v. France", заява № 25201/97), від 13 лютого 2001 року у справі "Кромбах проти Франції" ("Krombach v. France", заява № 29731/96), від 6 грудня 2007 року у справі "Воловік проти України" ("Volovik v. Ukraine", заява № 15123/03), від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" ("Pelevin v. Ukraine", заява № 24402/02), від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" ("Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine", заява № 17160/06 та N 35548/06), від 28 жовтня 1998 року "Осман проти Сполученого Королівтва" ("Osman v. The United Kingdom", заява № 23452/94), від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland", заява № 28249/95), від 24 липня 2003 року у справі "Рябих проти Росії" ("Ryabykh v. Russia", заява № 52854/99), від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України" ("Ustimenko v. Ukraine", заява № 32053/13).
Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. А згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною третьою статті 419 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
З моменту набрання чинності ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" процесуальний закон не передбачає інституту перегляду Верховним Судом судових рішень після їх перегляду у касаційному порядку, як це було визначено у розділі V глави 3 ЦПК України у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року.
Із заявою про перегляд заявниця звернулася після набрання чинності ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII.
З огляду на вказане у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження для розгляду зазначеної заяви, а тому в її прийнятті необхідно відмовити і з доданими до неї матеріалами повернути заявниці.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
У справі "Сокуренко і Стригун проти України" ЄСПЛ вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (див., mutatis mutandis рішення у справі "Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).