Постанова
Іменем України
19 червня 2019 року
м. Київ
справа № 361/4396/16-ц
провадження № 61-8852св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І, В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", Публічне акціонерне товариство "Омега Банк",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Желепи О. В., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"
ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк"), Публічного акціонерного товариства "Омега Банк"
(далі - ПАТ "Омега Банк") про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги (факторингу) до фізичної особи.
Позовна заява мотивована тим, що 28 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Омега Банк" (далі - ПАТ "Омега Банк"), та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір.
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого
ПАТ "Сведбанк" продало (відступило) ПАТ "Дельта Банк", за винагороду, свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, згідно з додатком, зокрема, і за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1
15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта банк" та ПАТ "Альфа-Банк" був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ "Дельта банк" відступило ПАТ "Альфа-банк", за винагороду, свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, згідно з додатком, зокрема, і за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1
Також позивач вказувала, що на момент укладення між відповідачами вищенаведених договорів було чинне розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року
№ 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" (далі - Розпорядження № 231), згідно з пунктом 1.2 якого до фінансової послуги факторингу було віднесено операції з фінансовими активами набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі право вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб`єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.
Посилаючись на те, що наявність обмеження щодо відступлення права вимоги (факторингу) до фізичної особи-боржника, яка не є суб`єктом господарювання, є підставою для визнання договорів купівлі-продажу права вимоги (факторингу) недійсними на підставі частини першої статті 203 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними договір купівлі-продажу права вимоги (факторингу), укладений 25 травня 2012 року ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" в частині передачі прав вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 липня 2008 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу права вимоги (факторингу), укладений 15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа-Банк" в частині передачі прав вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 липня 2008 року.
Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва
від 01 червня 2017 року (у складі судді Савицького О. А.) позов
ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги (факторингу), укладений 25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" в частині передачі прав вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 липня 2008 року.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги (факторингу), укладений 15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" ПАТ "Альфа-Банк" в частині передачі прав вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 липня 2008 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договори купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року та від 15 червня 2012 року на час їх укладення суперечили чинному законодавству, а саме Розпорядженню
№ 231.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 червня
2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних договорів, оскільки вказаними договорами не вирішено питання про її права та обов`язки, наявність договорів про передачу прав вимоги за кредитним договором не змінює обсяг прав та обов`язків позивача, а тому позивач не наділена правом на оспорення зазначених договорів купівлі-продажу прав вимоги за вказаним кредитним договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оспорювані договори факторингу суперечать вимогам законодавства, чинного на момент його укладення, зокрема, пункту 1 Розпорядження № 231, оскільки фінансові операції з набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне у майбутньому, до боржників-фізичних осіб не відносилися до фінансової послуги факторингу. Крім того, в касаційній скарзі позивач вказує на те, що спірні правочини є саме договорами факторингу, оскільки таким договорам притаманна можливість здійснювати відступлення як наявної, так і майбутньої грошової вимоги. При цьому скаржник вказував, що його право на звернення із вказаним позовом передбачено законом, оскільки статтею 627 ЦК України визначено право вільного вибору стороною договору у виборі контрагента.
Доводи інших учасників справи
У червні 2018 року ПАТ "Альфа-Банк" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу.
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Апеляційний суд установив, що 28 липня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2615/0708/88-025.
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ "Сведбанк" продало (відступило) ПАТ "Альфа-банк", за винагороду, свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, згідно з додатком, зокрема, і за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1
15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта банк" та ПАТ "Альфа-Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ "Дельта банк" відступило ПАТ "Альфа-Банк", за винагороду, свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, згідно з додатком, зокрема, і за кредитним договором, укладеним із
ОСОБА_1
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2015 року, яке набрало законної сили, змінено рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2015 року в частині порядку стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, а також стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором від 28 липня 2008 року за період з 10 серпня 2009 року по 28 липня 2018 року в сумі 1 379 649,36 грн. В решті рішення суду залишено без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.