Постанова
Іменем України
19 червня 2019 року
м. Київ
справа № 640/10753/15-ц
провадження № 61-19957св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 31 травня 2016 року у складі судді Сенаторова В. М. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Карімової Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 01 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (далі - ВАТ "Родовід Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 37.3/АА-00014.08.2, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 32 000 доларів США під 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 01 квітня 2015 року. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним договором станом на 12 червня 2015 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 156 508,93 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом та процентами - 24 813,48 доларів США, заборгованість за пенею за несвоєчасне повернення кредиту - 94 261,24 доларів США, заборгованість за пенею за несвоєчасне повернення процентів - 35 956,95 доларів США, три проценти річних - 1 477,26 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 01 квітня 2008 року між ВАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов`язався нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором. Враховуючи викладене, ПАТ "Родовід Банк" просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 31 травня 2016 року позов задоволено. Стягнуто солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором в сумі 156 508,93 доларів США, що на день ухвалення рішення еквівалентно 3 938 704,05 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 квітня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилено. Заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 31 травня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги про застосування позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 не подавала до місцевого суду відповідну заяву, а нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, апеляційним судом не приймаються та не розглядаються.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У травні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справкасаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати заочне рішення Київського районного суду міста Харкова від 31 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 квітня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності відповідачів, повідомлення про виклик в останнє судове засідання вона та її довіритель не отримували, у зв`язку з чим були позбавлені можливості подати заяву про застосування позовної давності. В заяві про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 вказував на пропуск позовної давності, однак місцевий суд на зазначене уваги не звернув. Крім цього, суд першої інстанції взагалі не розглянув подане нею клопотання про витребування матеріалів кредитної справи. ПАТ "Родовід Банк" не надало доказів того, що воно є правонаступником ВАТ "Родовід Банк". Суди дійшли помилкового висновку щодо наявності у позивача права надавати кредит в іноземній валюті. В останньому судовому засіданні ПАТ "Родовід Банк" було змінено розмір позовних вимог, однак місцевий суд не відклав судовий розгляд та не повідомив відповідачів про внесені банком зміни. Три проценти річних слід стягувати виключно в національній валюті України - гривні. Судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про застосування позовної давності.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Харкова.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
14 травня 2018 року справу № 640/10753/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Судами встановлено, що 01 квітня 2008 року між ВАТ "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 37.3/АА-00014.08.2, за умовами якого позичальник отримав кредит для придбання автомобіля у розмірі 32 000 доларів США під 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 01 квітня 2015 року
ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов`язання за вказаним кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 12 червня 2015 року склала 156 508,93 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом та процентами - 24 813,48 доларів США, заборгованість за пенею за несвоєчасне повернення кредиту - 94 261,24 доларів США, заборгованість за пенею за несвоєчасне повернення процентів - 35 956,95 доларів США, три проценти річних - 1 477,26 доларів США.
Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 01 квітня 2008 року між ВАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки б/н, за яким поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, відсотків і неустойки.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з доведеності позову банку, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором.
Однак такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні судами норм матеріального права та зроблений з порушенням норм процесуального права.
Статтею 57 ЦПК України 2004 року передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.