Постанова
Іменем України
19 червня 2019 року
м. Київ
справа № 643/822/17
провадження № 61-21998св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Ігнатенка В. М. Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 11 грудня 2017 року у складі судді Горбунової Я. М. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на майно та стягнення сум, посилаючись на те, що з 29 липня 2005 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. До цього з 15 березня 2003 року по 02 листопада 2004 року відповідач перебувала у шлюбі з ОСОБА_3, під час якого ними була придбана трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4, зареєстрована за ОСОБА_3 30 серпня 2007 року після продажу належної його батьку трикімнатної квартири батько подарував йому 358 550 грн. 06 вересня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів він придбав в Акціонерному комерційному банку "Меркурій" цільову безпроцентну облігацію, яка надавала право після закінчення будівництва отримати у власність трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Вартість облігації становила 386 325 грн, з яких 226 325 грн він сплатив подарованими батьком грошима, а 160 000 грн - за рахунок кредиту, отриманого в Акціонерному комерційному банку "Меркурій". 29 вересня 2007 року між відповідачем та її колишнім чоловіком ОСОБА_3 було укладено договір про визначення часток у квартирі за адресою: АДРЕСА_4, а 26 жовтня 2007 року було укладено договір купівлі-продажу частини квартири, в результаті чого на ім`я відповідача була придбана 1/2 частина квартири, за яку він сплатив 50 000 грн, отриманих в подарунок від свого батька. Після завершення будівництва квартири за адресою: АДРЕСА_2 в обмін на погашення цільової безпроцентної облігації він отримав свідоцтво про право власності від 16 квітня 2010 року. У зв`язку з фінансовими труднощами за згодою відповідача 30 вересня 2011 року він продав вищезазначену квартиру за 221 050 грн. З отриманих коштів 29 березня 2012 року на ім`я відповідача було придбано автомобіль Nissan Almera Classic, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . З червня 2012 року між сторонами фактично було припинено шлюбні відносини, а в липні 2013 року шлюб розірвано. У період з червня 2012 року по вересень 2016 року він здійснював погашення кредиту за рахунок особистих коштів, після чого звернувся до відповідача з пропозицією оформити договір про поділ майна, однак отримав відмову. Під час збирання документів він дізнався, що 10 січня 2017 року відповідач продала квартиру за адресою: АДРЕСА_4 за 1 080 000 грн, а в грудні 2014 року продала автомобіль Nissan Almera Classic своєму батьку за 172 910 грн. Враховуючи викладене, посилаючись на положення статей 60, 61, 63, 65, 67-70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просив визнати за ним право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4, визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль Nissan Almera Classic, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, стягнути з ОСОБА_2 на його користь 540 000,00 грн вартості 1/2 частини квартири та 172 910,00 грн вартості автомобіля.
Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 11 грудня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . 270 000 грн як вартість 1/4 частини квартири АДРЕСА_4 та 86 455 грн як вартість 1/2 частини автомобіля "Nissan Almera Classic", 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, а всього 356 455 грн в порядку компенсації вартості майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 000 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що надані позивачем докази не свідчать беззаперечно про той факт, що спірні квартира та машина придбані позивачем за власні кошти, а факт продажу батьком позивача квартири не свідчить про передачу отриманих від цього коштів позивачу в дар, що давало б підстави для визнання цих грошей особистою власністю позивача і для висновку про набуття ним майна за власні кошти. Так само не підтверджений факт виплати позивачем кредитних боргів власними коштами.Нотаріальні заяви, які надавав позивач відповідачу на право розпорядження спірним майном, та довіреність, видана 03 лютого 2014 року позивачем на ім`я відповідача на представництво його інтересів у Публічному акціонерному товаристві банк "Меркурій" з питань погашення кредиту, навпаки свідчать, що спірне майно набувалося подружжям під час шлюбу та за їх спільні кошти. Таким чином, посилаючись на положення статей 60, 63, 70 СК України, суд дійшов висновку, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_4 та автомобіль Nissan Almera Classic, які були придбані під час шлюбу сторін за їх спільні кошти, є об`єктами спільної власності подружжя, і, відповідно, позивачу та відповідачу в цьому майні належить по 1/4 частині спірної квартири та по 1/2 частині спірного автомобіля. Враховуючи, що після розірвання шлюбу відповідач розпорядилася спірним майном і не повернула позивачу кошти, отримані від його продажу в належній йому частці, суд вважав, що з підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути компенсацію вартості вказаного майна.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 11 грудня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, застосував закон, що регулює спірні правовідносини та дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно належало подружжю на праві спільної сумісної власності, про що було заначено особисто позивачем в нотаріально посвідченій згоді на продаж квартири та автомобіля. Оскільки відповідачем було відчужено частину квартири і автомобіль, які належали на праві спільної сумісної власності сторонам у справі, то грошові кошти від реалізації цього майна також належать сторонам у рівних частках. Судом апеляційної інстанції відхилено доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки рішенням суду позовні вимоги задоволено частково, а доводи про застосування позовної давності не взято до уваги. Позовна давність до вимог про поділ майна, про застосування якої заявлено після розірвання шлюбу, обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, проте доказів того, що позивач дізнався про відчуження спільного сумісного майна подружжя поза межами позовної давності, матеріали справи не містять.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У квітні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Московського районного суду міста Харкова від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій, внаслідок чого була позбавлена можливості подати докази на спростування доводів позивача. Суди вийшли за межі позовних вимог і неправильно визначили характер правовідносин між сторонами, оскільки позивач не заявляв вимог про поділ майна та стягнення компенсації за 1/2 частину спільного сумісного майна, а просив визнати за ним право особистої власності на спірне майно на підставі статті 57 СК України та стягнути компенсацію за відчужене майно. Спірне майно було набуте під час шлюбу і є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, проте після розірвання шлюбу, позивач надав нотаріально посвідчену згоду на відчуження цього майна, тому суд першої інстанції помилково послався на статті 60, 63, 70 СК України та безпідставно не застосував положення статті 65 СК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 17 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Московського районного суду міста Харкова.
05 червня 2018 року справа № 643/822/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.
Судами встановлено, що з 29 липня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 10 липня 2013 року. Фактично шлюбні відносини припинені у червні 2012 року.
Від шлюбу сторони мають дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Під час перебування відповідача у попередньому шлюбі з ОСОБА_3 03 листопада 2003 року ними була придбана трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4, зареєстрована за ОСОБА_3
29 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір, за яким квартира за адресою: АДРЕСА_4 була розподілена, виходячи з рівних часток кожного подружжя у спільній сумісній власності, тобто у власність кожного з них перейшло по 1/2 частині зазначеної квартири.
За договором купівлі-продажу від 26 жовтня 2007 року ОСОБА_3 відчужив у власність ОСОБА_2 1/2 частину вищезазначеної квартири. Продаж вчинено за 50 000 грн, які ОСОБА_2 передала ОСОБА_3
З нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 від 03 лютого 2014 року встановлено, що він надав згоду колишній дружині ОСОБА_2 на відчуження 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_4 та підтвердив, що придбана частина квартири є об`єктом права спільної сумісної власності.
В подальшому за договором купівлі-продажу від 10 січня 2017 року вказану квартиру ОСОБА_2 продала ОСОБА_6 за 1 080 000 грн.
Під час перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у шлюбі за договором купівлі-продажу від 29 березня 2012 року ОСОБА_2 придбала автомобіль Nissan Almera Classic, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за 134 560 грн.
З нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 від 13 грудня 2013 року встановлено, що він надав згоду колишній дружині ОСОБА_2 на відчуження (купівлю-продаж, міну) автомобіля Nissan Almera, придбаного ними в період шлюбу за спільні кошти.
Згідно з довідкою-рахунком від 10 грудня 2014 року зазначений автомобіль було продано ОСОБА_7 за 172 000 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача 540 000 грн вартості 1/2 частини квартири та 172 910 грн вартості автомобіля, позивач посилався на положення статті 1212 ЦК України, оскільки вважав, що ОСОБА_2 набула кошти від продажу майна без достатньої правової підстави.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції, з рішенням якого в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов висновку що 1/2 частина квартири АДРЕСА_4 та автомобіль Nissan Almera Classic, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, які були придбані під час шлюбу сторін за їх спільні кошти, є об`єктом спільної власності подружжя, і, відповідно, позивачу та відповідачу в цьому майні належить по 1/4 частині спірної квартири та по 1/2 частині спірного автомобіля. Після розірвання шлюбу відповідач розпорядилася спірним майном і не повернула позивачу кошти, отримані від його продажу в належній йому частці, тому з підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути компенсацію вартості даного майна.
Верховний Суд не погоджується з наведеним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.