П О С Т А Н О В А
Іменем України
11 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/15651/17
Провадження № 12-266гс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В.,
Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство "Ерлан" (представник - адвокат Бережний Д. С.),
відповідачі - Національний банк України (представник - Ходюк О. Я.), Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (представник - адвокат Лазовський О. В.),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - Міністерство фінансів України (представник - не з`явився),
розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 910/15651/17 за позовом Приватного акціонерного товариства "Ерлан" до Національного банку України, Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - Міністерства фінансів України, про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Ерлан" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2018 року (головуючий суддя Михальська Ю. Б., судді Тищенко А. І., Отрюх Б. В.),
УСТАНОВИЛА:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Ерлан" (далі - ПрАТ "Ерлан") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ) та Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк"), у якому просив:
- визнати незаконною бездіяльність НБУ щодо неприйняття від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов`язань (погашення заборгованості) за кредитним договором від 20 лютого 2015 року № 10, укладеним між НБУ та цим банком;
- зобов`язати ПАТ КБ "Приватбанк" виконати зобов`язання (погасити заборгованість) за кредитним договором від 20 лютого 2015 року № 10 шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості;
- зобов`язати НБУ прийняти від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов`язань (погашення заборгованості) за кредитним договором від 20 лютого 2015 року № 10 шляхом зарахування грошових коштів у повній сумі заборгованості на власний рахунок.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч положенням чинного законодавства, які встановлюють обов`язок боржника належно виконати зобов`язання, а кредитора прийняти від боржника належне виконання зобов`язань, НБУ не приймає від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання умов кредитного договору
від 20 лютого 2015 року № 10. Позивач зазначав, що НБУ було пред`явлено ПрАТ "Ерлан" вимогу про погашення заборгованості за цим кредитним договором як до іпотекодавця за іпотечним договором від 20 лютого 2015 року № 11, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором. За твердженнями позивача, НБУ умисно не вживає заходів стягнення (списання) грошових коштів з боржника за кредитним договором, а останній зі свого боку на виконання вказівок НБУ не оплачує кредитну заборгованість. На думку позивача, такі дії відповідачів спрямовані на звернення стягнення на передане в іпотеку майно, що свідчить про реальну можливість порушення права власності ПрАТ "Ерлан" на таке майно.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 20 лютого 2015 року між НБУ (кредитор) та ПАТ КБ "Приватбанк" (позичальник) укладено кредитний договір № 10 (далі - кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов`язався надати позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності в сумі 2 280 000 000,00 грн строком до 08 лютого 2017 року та з процентною ставкою в розмірі облікової ставки НБУ плюс півтора процентного пункту, що на момент укладення договору становило 21,00% річних і підлягало коригуванню протягом дії цього договору в разі зміни облікової ставки НБУ.
4. Пунктом 1.4 кредитного договору передбачено, що на забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги, кредитор укладає з майновим поручителем іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є нерухоме майно у вигляді єдиного (цілісного) майнового комплексу за ринковою вартістю, не меншою ніж 3 004,5 млн грн, а також договір фінансової поруки з власником істотної участі в ПАТ КБ "Приватбанк".
5. Протягом дії кредитного договору між НБУ та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено додаткові договори від 26 лютого 2015 року № 1, від 11 березня 2015 року № 2,
від 23 червня 2015 року № 3 до кредитного договору, якими змінено умови договору щодо порядку, строків та розміру процентів за користування кредитними коштами. Зокрема, додатковим договором від 23 червня 2015 року № 3 до кредитного договору викладено пункт 1.2 кредитного договору в новій редакції, а саме передбачено, що процентна ставка за кредитом встановлюється на рівні, що склався на 09 червня 2015 року та становить 21,00 % річних.
6. На виконання умов кредитного договору НБУ були надані відповідачу кредитні кошті, а останній здійснив їх часткове повернення.
7. Як установили суди з наданої НБУ довідки про суму заборгованості за кредитним договором, на 25 вересня 2017 року заборгованість ПАТ КБ "Приватбанк" за кредитом становила 908 430 574,00 грн, за процентами - 16 202 419,28 грн.
8. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 20 лютого 2015 року між НБУ (іпотекодержатель) та ПрАТ "Ерлан" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 11 (далі - іпотечний договір), за умовами якого іпотекодавець надав в іпотеку та заставу належне йому на праві власності нерухоме та рухоме майно, що входить до складу єдиного (цілісного) майнового комплексу, згідно з описом, що міститься в пункті 10.1 цього договору, додатках № 1 та № 2 (предмет іпотеки), які є невід`ємними частинами цього договору.
9. За змістом абзацу 2 пункту 1 іпотечного договору цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору від 20 лютого 2015 року № 10, укладеного між іпотекодержателем та ПАТ КБ "Приватбанк", з майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі які збільшують розмір основного зобов`язання за ним та продовжують строк користування кредитом.
10. Згідно з пунктом 9 розділу 1 іпотечного договору сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 3 004 492 814,00 грн, що є вище оціночної вартості майна.
11. У пункті 15.8 іпотечного договору позивач та НБУ погодили, що з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані, а також незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором у випадках, передбачених підпунктом 15.8.2.
12. Відповідно до пункту 15.10 іпотечного договору у разі звернення стягнення на предмет іпотеки за умовами цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмета іпотеки, а також на здійснення забезпечених іпотекою вимог.
13. 21 серпня 2017 року НБУ звернувся до позивача з вимогою № 41-0009/58385 щодо усунення порушень за кредитним договором, відповідно до якої вимагав сплатити заборгованість у тридцятиденний строк за кредитним договором на загальну суму 924 632 993,28 грн, з яких: 908 430 574,00 грн - заборгованість за кредитом, 16 202 419,28 грн - заборгованість за відсотками. Також позивача повідомлено, що у випадку невиконання цієї вимоги НБУ буде вимушений звернути стягнення на передане в іпотеку та заставу нерухоме та рухоме майно, що входить до складу єдиного (цілісного) майнового комплексу, з метою погашення заборгованості за кредитним договором у примусовому порядку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
14. Господарський суд міста Києва рішенням від 29 листопада 2017 року позовні вимоги ПрАТ "Ерлан" задовольнив частково. Зобов`язав ПАТ КБ "Приватбанк" виконати зобов`язання (погасити заборгованість) за кредитним договором шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
15. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що НБУ як центральний банк України, особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" та іншими законами України (стаття 2 Закону України "Про Національний банк України"), втратив фактичний інтерес у виконанні саме ПАТ КБ "Приватбанк" (єдиним власником якого є держава в особі Міністерства фінансів України) взятих на себе за кредитним договором зобов`язань.
16. З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини справи, що свідчать про можливість виконання ПАТ КБ "Приватбанк" основного зобов`язання перед НБУ, враховуючи висловлені НБУ застереження проти виконання позичальником своїх зобов`язань, господарський суд з посиланням на норми статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 41 Конституції України, статті 386 Цивільного кодексу України дійшов висновку, що ефективним способом захисту прав позивача (у тому числі його права власності на заставлене майно) як майнового поручителя буде зобов`язання боржника виконати основне зобов`язання перед кредитором.
17. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що вимога позивача про зобов`язання НБУ прийняти від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов`язань (погасити заборгованість) за кредитним договором шляхом зарахування грошових коштів у повній сумі заборгованості на власний рахунок є передчасною. З огляду на долучені до матеріалів справи докази сплати ПАТ КБ "Приватбанк" та прийняття НБУ сум відсотків за користування кредитом на момент розгляду справи, у господарського суду відсутні підстави вважати, що НБУ не прийме грошові кошти від боржника у разі їх сплати. Вимога про визнання незаконною бездіяльності НБУ задоволенню не підлягає з аналогічних підстав. Така позовна вимога не є ефективним способом захисту в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не може призвести до відновлення порушених прав позивача або перешкодити їх порушенню в майбутньому.
18. Київський апеляційний господарський суд постановою від 20 вересня
2018 року апеляційну скаргу НБУ задовольнив частково. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПрАТ "Ерлан" скасував та прийняв у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" погасити заборгованість за кредитним договором відмовив повністю. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
19. Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що позивач просить суд зобов`язати ПАТ КБ "Приватбанк" вчинити дії з виконання зобов`язання за кредитним договором не на його користь, а на користь третьої особи - НБУ, який також є відповідачем у справі, що свідчить про неправильність обраного способу захисту свого права та неможливість задоволення позову в цій частині.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
20. У жовтні 2018 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПрАТ "Ерлан" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2018 року, в якій позивач просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишили в силі рішення суду першої інстанції.
21. Скаржник зазначає, що внаслідок ухилення НБУ від прийняття виконання зобов`язання за кредитним договором від ПАТ КБ "Приватбанк" та внаслідок несписання НБУ зазначеної заборгованості з рахунків боржника може бути порушено право власності ПрАТ "Ерлан" на заставне майно.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
22. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження та передав цю справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
23. За змістом частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
24. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що у касаційній скарзі ПрАТ "Ерлан" посилається на те, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушив правила предметної та суб`єктної юрисдикції, адже предметом позовних вимог у справі № 910/15651/17 є, зокрема, вимога про визнання незаконною бездіяльності НБУ щодо неприйняття від ПАТ КБ "Приватбанк" виконання зобов`язань (погашення заборгованості) за кредитним договором від 20 лютого 2015 року № 10, укладеним між НБУ та ПАТ КБ "Приватбанк". Отже, за доводами скаржника, обставини, які стали підставою для подання позову у цій справі, відносяться до суб`єктної та предметної юрисдикції адміністративних, а не господарських судів, оскільки пов`язані із вчиненням (невчиненням) дій НБУ як суб`єктом владних повноважень.
25. Оскільки ПрАТ "Ерлан" оскаржує постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2018 року з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, ухвалою від 19 листопада 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду Великої Палати Верховного Суду.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
26. ПрАТ "Ерлан" вважає оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції незаконним, необґрунтованим та постановленим з порушенням установлених Господарським процесуальним кодексом України правил суб`єктної та предметної юрисдикції.
27. Обґрунтовуючи касаційну скаргу ПрАТ "Ерлан" зазначило, що:
- обставини, які стали підставою для подання позову у цій справі, відносяться до суб`єктної та предметної юрисдикції адміністративних, а не господарських судів, оскільки пов`язані із вчиненням та/або невчиненням дій (бездіяльністю) НБУ як суб`єктом владних повноважень, який регулює діяльність комерційних банків в Україні, у тому числі шляхом надання стабілізаційних кредитів;
- оскільки строк виконання зобов`язань за кредитним договором сплив і відповідно до наявних у матеріалах справи доказів на рахунках боржника у НБУ знаходиться достатньо коштів для погашення боргу, останній мав би надіслати вимогу ПАТ КБ "Приватбанк" про необхідність сплати простроченої заборгованості за кредитним договором та за результатами невиконання такої вимоги списати у безспірному порядку суму заборгованості в повному обсязі з рахунків ПАТ КБ "Приватбанк" відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України";
- апеляційний господарський суд безпідставно не врахував наявності обґрунтованого ризику порушення права власності позивача, внаслідок узгодженої недобросовісної поведінки сторін кредитного договору щодо навмисного невиконання умов цього договору з метою звернення стягнення на майно позивача;
- оскільки нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Отже, прострочення ПАТ КБ "Приватбанк", яке може мати наслідком звернення стягнення на майно позивача, слід розцінювати як втручання у право ПрАТ "Ерлан" на мирне володіння своїм майном.
28. У судовому засіданні представник позивача підтримав наведені в касаційній скарзі доводи та зазначив, що, після того як держава набула акції ПАТ КБ "Приватбанк", почали вчинятися дії на порушення прав ПрАТ "Ерлан", а саме: на рахунку відповідача є достатньо коштів, щоб погасити заборгованість за кредитом, однак НБУ не реалізовує своє право на списання цих коштів. Отже, непогашення ПАТ КБ "Приватбанк" та несписання НБУ заборгованості свідчить про зловживання ними своїми правами та невиконання відповідних обов`язків, чим порушується право власності позивача.
Позиція інших учасників справи
29. Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим з огляду на те, що позивач намагається захистити своє особисте, майнове, на його думку, порушене цивільне право, а саме право власності на предмет іпотеки за іпотечним договором, а тому цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
30. Крім того, ПАТ КБ "Приватбанк" зазначає, що вчинення іпотекодержателем будь-яких дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, що здійснюються згідно з умовами іпотечного договору та в порядку, встановленому чинним законодавством України, виключає протиправність таких дій, а отже, і загрозу порушення права власності іпотекодавця.
31. Також відповідач наголошує на тому, що дії іпотекодержателя, спрямовані на реалізацію ним своїх прав, що виникають унаслідок невиконання зобов`язання, забезпеченого іпотекою, не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
32. Представник відповідача в судовому засіданні просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції у справі - без змін. При цьому зазначив, що позивач не є стороною кредитного договору, а заявлені вимоги стосуються інтересів кредитора (НБУ), отже, задоволення цього позову призведе до відновлення порушеного права НБУ, а не поручителя (ПрАТ "Ерлан"). Крім того, зауважив, що відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, сторонами яких є юридичні особи, підсудні судам господарської юрисдикції.
33. У судовому засіданні представник НБУ заперечив проти доводів, викладених у касаційній скарзі та просив відмовити в її задоволені зазначивши про те, що відсутні будь-які докази відмови НБУ приймати платежі від ПАТ КБ "Приватбанк". Зауважив, що списання коштів є правом, а не обов`язком НБУ, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
34. Міністерство фінансів України своєї позиції у справі не висловило.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо юрисдикції суду
35. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
36. Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент подання позову) визначено, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
37. Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - в редакції, чинній на момент подання позову) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
38. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 цього Кодексу суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
39. Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
40. Пунктом 1 частини другої статті 17 цього Кодексу визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
41. З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
42. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого права та інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
43. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
44. Згідно з пунктом 16 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний договір - це спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері й укладається на підставі закону: а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб`єктами владних повноважень; б) для делегування публічно-владних управлінських функцій; в) для перерозподілу або об`єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом; г) замість видання індивідуального акта; ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.
45. Зміст адміністративного договору, зокрема, передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від господарських угод, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. У випадку, якщо суб`єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції. Отже, не можуть вважатися адміністративними договорами угоди, укладені відповідно до цивільного або господарського законодавства.
46. За змістом статті 2 Закону України "Про Національний банк України" НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
47. НБУ є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об`єктом права державної власності і закріплено за ним на праві господарського відання (частина друга статті 4 вказаного Закону).
48. НБУ, серед інших його функцій, виступає кредитором останньої інстанції для банків (пункт 3 статті 7 вказаного Закону).