Постанова
Іменем України
19 червня 2019 року
м. Київ
справа № 374/66/16-ц
провадження № 61-20670св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,
Штелик С. П.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2017 рокуу складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Березовенко Р. В.,
учасники справи:
позивач-відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач-позивач - ОСОБА_1,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У березні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" ( далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява Банку мотивована тим, що відповідачзвернувся до ПАТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання кредитних послуг, у зв`язку з чим підписав заяву від 24 березня 2010 року № б/н, згідно якої отримав кредит у розмірі
17 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ним та позивачем договір, що підтверджується його підписом у заяві. Позивач нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами банку, з розрахунку 360 календарних днів на рік. Банк зазначав, що згідно пунктів 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4, 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг позичальник надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни за рішенням та ініціативою кредитора. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується пунктом 2.1.1.12.6 "Умовами та правилами надання банківських послуг". Пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись Банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в пункті 1.1.3.1.9 Умов та правил надання банківських послуг.
Банк свої зобов`язання виконав повністю, надавши відповідачу кредит, однак останній свої обов`язки належним чином не виконував, в зв`язку з чим за договором утворилась заборгованість, розмір якої станом на 31 січня 2016 року дорівнює 32 720,20 грн, з яких: 11 277,84 грн заборгованості за тілом кредиту;
17 808,06 грн заборгованість за процентами, 1 600,00 грн заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн штрафу (фіксована частина); 1 534,30 грн штрафу (процентна складова).
У зв`язку з викладеним Банк просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 32 720,20 грн та понесені у справі судові витрати.
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним договору від 24 березня
2010 року № б/н, укладеного між ним та банком.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що кредитний договір від 24 березня 2010 року № б/н було укладено з порушенням норм діючого законодавства щодо форми правочину, оскільки згідно частини другої статті
207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідач посилався на те, що кредитний договір укладається в письмовій формі з обов`язковим відображенням у договорі умов, що стосуються його предмету, і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Відтак, наявність підписів усіх сторін у такому договорі є його обов`язковою та істотною умовою. При цьому, підписану ним анкету-заяву не можна розцінювати як частину договору, оскільки вона є тільки пропозицією однієї сторони укласти договір, оскільки її зміст містить лише умови майбутнього договору і виражає намір ОСОБА_1 вважати себе зобов`язаним у разі прийняття банком цієї пропозиції. Тому наступним кроком до укладення кредитного договору мав би бути факт укладення у письмовій формі такого договору з додержанням істотних умов та підписання цього договору сторонами. Однак укладення такого договору не було. Посилання банку на ту обставину, що умови надання банківських послуг є також частиною кредитного договору, є безпідставними, оскільки зазначений документ не відповідає вимогам статей 207, 638, 1054 ЦК України. Зокрема, в даному документі відсутня умова про розмір кредиту, який надається позичальнику та кінцевий термін його повернення, документ підписаний лише зі сторони заявника, підпис ОСОБА_1 у зазначеному документі відсутній. Крім того, ПАТ КБ "Приват Банк" не було надано до суду жодних доказів того, що ОСОБА_1 був ознайомлений з даними умовами та визнав умови цього документу обов`язковими для себе у тій редакції, в якій вони були подані до суду. Також зазначав, що у цьому випадку "кредитний договір", який згідно із твердженням ПАТ КБ "ПриватБанк" складається із заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, є недійсним правочином, оскільки не відповідає вимогам частини першої статті 203, статті 638, статті 1054 ЦК України, а відтак не може створювати для нього будь-яких юридичних наслідків, зокрема тих, що зазначені Банком в первісній позовній заяві, а лише створює для них наслідки, передбачені статтею 216 ЦК України.
У зв`язку з викладеним просив визнати недійсним правочин, а саме договір від 24 березня 2010 року № б/н, укладений між Банком та ним.
Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 30 червня 2016 року первісний позов Банку та зустрічний позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 11 листопада
2016 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки Банком на підтвердження своїх позовних вимог не надано належних та допустимих доказів факту укладення з ОСОБА_1 кредитного договору від 24 березня
2010 року № б/н та наявності будь-якої заборгованості за цим договором, тому позов не підлягає до задоволення. У задоволенні зустрічного ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі, через відсутність оригіналів письмових доказів у справі. Також судом вказано, що між сторонами виникли правовідносини щодо виконання договірних зобов`язань, а саме: виконання умов договору позики, а сторони керувались вимогами частини першої статті 634 ЦК України, а саме: договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Рішення Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено, рішення Ржищівського міського суду Київської області від 11 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" скасовано та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 24 березня 2010 року у розмірі 32 720,20 грн, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 11 277,84 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 17 808,06 грн, пені в розмірі 1 600,00 грн; штрафу за порушення умов кредитного договору в розмірі 500,00 грн - фіксована частина, 1 534,30 грн - процентна складова.
У іншій частині рішення Ржищівського міського суду Київської області від
11 листопада 2016 року залишено без змін.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав до задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості є помилковим, оскільки між сторонами існують кредитні правовідносини, які виникли на підставі укладеного між ними
24 березня 2010 року договору приєднання. Посилання суду першої інстанції на ненадання позивачем суду оригіналів документів, копії яких наявні в матеріалах справи, як на підставу для відмови в позові, є помилковими. Зокрема зазначено, що за час дії договору ОСОБА_1 активно користувався банківським продуктом - карткою із встановленим кредитним лімітом, постійно знімаючи готівку, розраховувався через термінали в магазинах та вносив кошти на погашення заборгованості. При цьому, про втрату картки відповідач не заявляв, з заявами щодо несанкціонованого використання коштів до банку не звертався, кредитні кошти знімав за допомогою банкомату із застосуванням ПІН-коду, що підтверджує факт наявності картки саме у нього. Враховуючи презумпцію правомірності правочину позову ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, яка виникла в зв`язку з неналежним виконанням ним умов укладеного між сторонами договору підлягає задоволенню.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуальногоправа, просив скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову Банку та ухвалюючи нове рішення в цій частині про задоволення позову, належним чином не перевірив всіх обставин справи та залишив поза увагою той факт, що Банк на підтвердження своїх позовних вимог надав розрахунок заборгованості за кредитним договором саме від 13 серпня 2010 року, а не від 24 жовтня
2010 року. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що Банк надав оригінал виписки з рахунку та довідки, які свідчать про те, що між кредитором та позичальником існують зобов`язання лише за договором від 13 серпня
2012 року № SAMDN52000065875952, а не за договором від 24 жовтня 2010 року № б/н. Зокрема зазначає, що ним були надані до суду апеляційної інстанції докази, що між ним і Банком існують зобов`язальні правовідносини щодо виконання кредитного договору № SAMDN52000065875952, а не договору від
24 березня 2010 року № б/н. Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим ухвалив незаконне судове рішення.
АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.