ПОСТАНОВА
Іменем України
26 червня 2019 року
Київ
справа №281/141/17
касаційне провадження №К/9901/8757/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Гончарової І.А., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 .) на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 (головуючий суддя - Матохнюк Д.Б., судді - Совгира Д.І., Курко О.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирської митниці ДФС (далі - Житомирська митниця), за участі третьої особи - Закарпатської митниці ДФС (далі - Закарпатська митниця), про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил,
УСТАНОВИВ:
Лугинський районний суд Житомирської області ухвалою від 09.01.2019 відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Лугинського районного суду Житомирської області від 02.08.2017.
ОСОБА_1 18.01.2019 оскаржив це рішення до Сьомого апеляційного адміністративного суду, який ухвалою від 05.02.2019 залишив апеляційну скаргу без руху з підстав її невідповідності вимогам пункту 1 частини п`ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - відсутності документа про сплату судового збору та встановив десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги з дня отримання копії цієї ухвали.
Ухвала суду апеляційної інстанції від 05.02.2019 була надіслана на адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом № 2105012123284 з повідомленням про вручення, проте повернулась на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду з зазначенням причини невручення "за закінченням терміну зберігання".
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.02.2019 повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лугинського районного суду Житомирської області від 09.01.2019.
Ухвалюючи рішення про повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в силу положень частини одинадцятої статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином, у зв`язку з чим з урахуванням положень частини 2 статті 298 цього Кодексу апеляційна скарга підлягає поверненню скаржнику.
ОСОБА_1 оскаржив ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 02.04.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із порушенням норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що: він завжди отримував поштову кореспонденції за адресою, зазначеною у апеляційній скарзі, і причини невручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху йому не відомі, оскільки будь-яких повідомлень від відділення поштового зв`язку йому не надходило, що є порушенням пункту 99 Правил надання поштового зв`язку, з огляду на що ОСОБА_1 подав відповідну скаргу у контролюючі роботу пошти органи; йог7о було позбавлено права на судовий захист, що є порушенням основоположного конституційного права на правосуддя.
Відповідач та третя особа не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.06.2019 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження з 04.06.2019.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закону України "Про судовий збір".
За статтями 1, 2 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Частина друга статті 3 Закону України "Про судовий збір" містить перелік об`єктів, за які не справляється судовий збір, а стаття 5 цього Закону - перелік суб`єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг <…>, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.
У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28.11.2013 № 12-рп/2013 зазначив, що "гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року № R (81) 7: "У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D). Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України".
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є оскарження постанови митного органу у справі про порушення митних правил, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі статті 485 Митного кодексу України.
Відповідно до положень статті 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 529 Митного кодексу України постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.