Постанова
Іменем України
22 травня 2019 року
м. Київ
справа № 2-329/11
провадження № 61-38793 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в інтересах яких діє ОСОБА_7, треті особи: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_8 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2014 року у складі судді Кравчук Т. С. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараш А. А., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6, треті особи: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_8, про визнання недійсною довіреності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна у добросовісного набувача, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, виселення та вселення.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15 квітня 1992 року, вона набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .
У подальшому належна їй квартира АДРЕСА_1 вибула з її законного володіння поза її волею, оскільки вона не мала наміру її продавати, довіреності на ім`я ОСОБА_3, який у подальшому розпорядився квартирою без її дозволу, уклавши угоду купівлі-продажу з ОСОБА_2, вона не видавала.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 лютого 2008 року скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від
25 лютого 2003 року, яким визнано дійсною угоду купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 та визнано право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_2 . У подальшому суд залишив зазначені позовні вимоги без розгляду, а тому ОСОБА_2 не мав повноважень на відчуження спірної квартири ОСОБА_8 за договором дарування від 21 червня 2014 року, а вона у свою чергу, - ОСОБА_9, яка діяла від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Посилаючись на наведене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати недійсною угоду купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , укладену між ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 ; визнати недійсною довіреність від 17 січня 2003 року, яка складена від її імені на ім`я
ОСОБА_3 ; витребувати у ОСОБА_4, ОСОБА_5 та
ОСОБА_6 в особі опікуна ОСОБА_7 із незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1 ; виселити із указаної квартири ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також вселити її у зазначену квартиру.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсною довіреність на ім`я ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 від 17 січня 2003 року, посвідчену директором Повного товариства "Міар" Платоновою А. А.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у простій письмовій формі у вигляді розписки від 17 січня 2003 року.
Витребувано у ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1 .
Виселено з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у ОСОБА_1 не було волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_2, вона не уповноважувала на укладення цього правочину ОСОБА_3, оскільки довіреність, видану 17 січня 2003 року від її імені, посвідчено не уповноваженою на це особою, про що свідчить відсутність у трудовій книжці позивача записів про її трудову діяльність у Повному товаристві "Міар" (далі - ПТ "Міар"). Крім того, текст оспорюваної довіреності не вказує на те, що ОСОБА_3 було уповноважено саме на розпорядження належною ОСОБА_1 . квартирою шляхом укладення від її імені договору купівлі-продажу. Зазначене дає підстави для висновку про обгрунтованість обраного позивачем речово-правового способу захисту її права власності на спірну квартиру, визначеного статтею 388 ЦК України, шляхом її витребування у нинішніх власників - ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, виселення їх зі спірної квартири та вселення у неї позивача.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2014 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2014 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2014 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 17 січня 2003 року, виселення з квартири неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6 скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції у частині вимог про визнання недійсною довіреності від 17 січня 2003 року, складеної від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3, витребування квартири АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, виселення із указаної квартири ОСОБА_4 та вселення у неї позивача, правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду у цій частині є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
З огляду на недотримання при укладенні між ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 вимог щодо форми правочину, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17 січня 2003 року є недійсним в силу вимог закону (нікчемним), а тому визнання такого договору недійсним діючим законодавством не передбачено.
Установивши, що неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у звʼязку з встановленням над ними опіки у спірній квартирі не проживають, суд першої інстанції безпідставно вирішив питання про їх виселення.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_4 , у якій заявник просила скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2014 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року, і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність правових підстав для витребування спірної квартирі у спадкоємців добросовісного набувача ОСОБА_9 - ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на підставі статті 388 ЦК України, за відсутності доказів на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння ОСОБА_1 проти її волі, а також не врахували, що розписка ОСОБА_1 від 17 січня 2003 року щодо отримання нею оплати за продану квартиру у розмірі 25 000,00 грн, комерційна пропозиція від 17 січня 2003 року щодо викупу належної їй квартири ОСОБА_2, заяви ОСОБА_1 про прийняття її на роботу у ПТ "Міар" та звільнення із займаної посади касира, а також її заява від 17 квітня 2003 року щодо відстрочення сплати орендної плати за квартиру АДРЕСА_1, у своїй сукупності підтверджують волевиявлення позивача на продаж спірної квартири ОСОБА_2 . Залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання угоди купівлі-продажу дійсною та визнання права власності на квартиру саме по собі не свідчить про те, що вказана квартира вибула із власності ОСОБА_1 поза її волею.
Крім того апеляційний суд під час нового розгляду не сприяв всебічному та повному з`ясуванню обставин справи, з урахуванням висновків, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року, зокрема щодо з`ясування достовірності підписів ОСОБА_1 на заяві про прийняття її на роботу у ПТ "Міар" на посаду касира та звільнення її із займаної посади, а відтак обгрунтованості її доводів про невідповідність вимогам закону посвідченої від її імені довіреності на
ім`я ОСОБА_3
Задовольнивши вимоги про виселення її із спірної квартири разом із неповнолітніми ОСОБА_6 та ОСОБА_5, унаслідок чого їх позбавлено єдиного житла, суди не звернули увагу на неприпустимість зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо користування жилими приміщеннями.
Відзиви на касаційну скаргу на момент розгляду справи не надійшли.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 1992 року.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2003 року визнано дійсною угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладену 17 січня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_2 право власності на вказану квартиру.
21 червня 2004 року ОСОБА_2 подарував спірну квартиру ОСОБА_8, що підтверджується договором дарування, який посвідчено державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Сімаченко С. Л.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 грудня 2004 року ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 придбали у рівних частинах квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 лютого 2008 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2003 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2009 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання угоди купівлі-продажу дійсною та визнання права власності на квартиру залишено без розгляду.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, належну її частку у спірній квартирі успадкували у рівних частинах доньки - ОСОБА_6,
ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню з наступних підстав.
За змістом положень статей 42, 43, 44 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР), чинного на дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , визначалося, що угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній); письмові угоди повинні укладатись в письмовій формі; у письмовій формі повинні укладатись угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми, письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.
Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі (стаття 45 ЦК Української РСР).