ПОСТАНОВА
Іменем України
18 червня 2019 року
Київ
справа №807/2785/13-а
адміністративне провадження №К/9901/4633/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Мукачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 (суддя Калинич Я. М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 (головуючий суддя Затолочний В.С., судді: Каралюс В.М., Матковська З.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер" до Мукачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "Партнер" звернулось до суду з адміністративним позовом до Мукачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Закарпатській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.05.2013 №0000512202 та №0000532202.
Постановою від 25.11.2013 Закарпатського окружного адміністративного суду, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014, позов задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач оскаржив їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі податковий орган просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Відповідач зазначає, що первинні документи підписані від імені позивача заступником директора на підставі довіреності, яка при проведенні перевірки контролюючому органу не надавалась, з чого слідує, на думку відповідача, що недоведеними є повноваження заступника директора на вчинення юридичних дій від імені позивача. Також, відповідач вказує, що позивачем не надано доказів перебування уповноваженої особи позивача у м.Миколаїв, де були підписані акти приймання-передачі, за таких обставин, як вважає відповідач, відсутні підстави стверджувати, що відомості вказані у актах відповідають дійсності. Податковий орган стверджує, що у матеріалах справи відсутні документи, які б доводили фактичне існування товару по місцю його придбання, а складені сторонами документи не можуть вважатися достовірними, оскільки відсутні докази про перебування та особисте фіксування уповноваженим представником відомостей, які зазначені у документах. Як зазначає відповідач, аналіз характеру діяльності контрагентів позивача по ланцюгу та обставини справи свідчать про те, що позивач безпосередньої участі у господарських операціях не приймав. Таким чином, якщо документи складені не за наслідками реальної господарської, то такі документи не вважаються первинними та не можуть бути підставою для формування показників, у тому числі податкового обліку, вказує відповідач.
Позивачем до суду заперечення на касаційну скаргу подано не було, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2019 попередній розгляд справи призначено на 18.06.2019.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини. Посадовими особами відповідача у період з 11.04.2013 по 17.04.2013 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Партнер" по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Саноіл Торг" та подальшої реалізації придбаних у ТОВ "Саноіл Торг" товарно-матеріальних цінностей за період з 01.01.2010 по 31.03.2013
За результатами перевірки складено акт від 24.04.2013 №1489/22-0/31230573, згідно якого податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:
пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 682576грн., в тому числі за 3 квартал 2012 року в сумі 682576грн.;
пунктів 198.3, 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 650072грн., у тому числі за вересень 2012 року - 650072грн.
На підставі наведених висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.05.2013
№0000532202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 975108,00грн., у тому числі за основним платежем - 650072,00 грн. та за штрафними санкціями - 325036,00грн.
№0000512202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1023864,00 грн., у тому числі за основним платежем - 682576,00грн. та за штрафними санкціями - 341288,00грн.
За наслідками адміністративного оскарження прийняті рішення відповідача залишено без змін.
Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з правомірності формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ "Саноіл Торг" та відсутності підстав для винесення оскаржуваних рішень. Апеляційний суд погодився з позицією суду попередньої інстанції та вказав, що наявними в матеріалах справи копіями первинних документів підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Саноіл Торг". Відтак, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є помилковими, внаслідок чого, збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 ПК України.
Платники податку на додану вартість, об`єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 ПК України.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Як визначено пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З аналізу положень податкового законодавства можна зробити висновок, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані із рухом активів, зміною зобов`язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів. Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.
Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.