ПОСТАНОВА
Іменем України
18 червня 2019 року
Київ
справа №815/7134/13-а
адміністративне провадження №К/9901/4438/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 (суддя - Бойко О.Я.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2014 (головуючий суддя - Жук С.І., судді: Кравченко К.В., Яковлев Ю.В.) у справі №815/7134/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-виробнича фірма "Трансспецбуд" до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-виробнича фірма "Трансспецбуд" (далі - ТОВ БВФ "Трансспецбуд") звернулося до Одеського окружного адміністративного з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ у Суворовському районі м. Одеси) від 25.07.2013 №0002452260 та №0002442260.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2014, позовні вимоги задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Суворовському районі м. Одеси оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2013, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2014 та прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Суворовському районі м. Одеси посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", статей 138, 139 Податкового кодексу України та зазначає, що позивачем не підтверджено правомірність формування податкового кредиту та валових витрат за оспорюваними господарськими операціями з огляду на не підтвердження належним чином оформленими первинними документами.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу ТОВ БВФ "Трансспецбуд" зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у Суворовському районі м. Одеси проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ БВФ "Трансспецбуд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012.
За результатами цієї перевірки 09.07.2013 відповідачем складено акт № 30/15-54-22-01/31185950, в якому відображено висновок про порушення ТОВ БВФ "Трансспецбуд" пункту 1.23 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пунктів 138.2, 138.4, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 140.2 статті 140 Податкового кодексу України; підпунктів 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
На підставі названого акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.07.2013 № 0002452260, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 353212,00, в тому числі за основним платежем 285490,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 67722,00 грн., та № 0002442260, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість в розмірі 578370,00 грн., в тому числі за основним платежем 462696,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 115674,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушень вимог податкового законодавства позивачем при формування валових витрат та податкового кредиту, а також щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість у період, що перевірявся, у зв`язку з чим нарахування грошових зобов`язань згідно спірних податкових повідомлень-рішень є протиправним.
За змістом пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як визначено у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).