Постанова
іменем України
20 червня 2019 р.
м. Київ
справа № 351/1144/16-к
провадження № 51-8240км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Ємця О.П.,
суддів: Білик Н.В., Кравченка С.І.
за участю:
секретаря судового засідання Гапона В.О.
прокурора Чабанюк Т.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Войцеховської Т.М. на вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2018 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016090000000112, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Снятина Івано-Франківської області, зареєстрованого на АДРЕСА_1, який фактично мешкає на АДРЕСА_2,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
ОСОБА_1 визнано винуватим у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть ОСОБА_2, за таких обставин.
3 червня 2016 року приблизно о 01.00 год., перебуваючи в будинку своєї співмешканки ОСОБА_2 на АДРЕСА_2, ОСОБА_1, будучи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклої неприязні, умисно завдав ОСОБА_2 декілька ударів руками і ногами по голові й тілу, чим заподіяв потерпілій тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, крововиливу від оболонки головного мозку, набряку головного мозку, розриву печінки, внутрішньої кровотечі, від яких ОСОБА_2 померла на місці події. Також ОСОБА_1 заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження у вигляді синців, саден та крововиливів на різних ділянках тіла.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій не спростували доводів захисту про неналежність державного обвинувача, а отже і недопустимість усіх доказів обвинувачення. Твердить, що суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, грубо порушив вимоги процесуального закону, так як пропущений прокурором строк апеляційного оскарження було поновлено всупереч приписам ст. 395 КПК України. Вважає, що судами не дотримано стандарту судочинства, закріпленого в підпункті "d" п. 3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки місцевий суд не допитав свідків, які могли б повідомити обставини, що істотно би вплинули на розгляд справи, а апеляційний суд не усунув це порушення. Наполягає на порушенні судами обох інстанцій приписів процесуального закону щодо експертних досліджень. Крім того, захисник скаржиться на невідповідність призначеного підзахисному покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого у зв`язку з тим, що судами обох інстанцій не взято до уваги, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій на сході України та всіляко сприяв і допомагав органу досудового розслідування.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Чабанюк Т.В. вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 19 Основного Закону України,органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. До компетенції суду касаційної інстанції не відноситься перевірка повноти судового розгляду та відповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, а отже процесуальна вимога захисника про скасування судових рішень і закриття судом касаційної інстанції кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК - у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримання - не підлягає задоволенню.
Питання допустимості доказів обвинувачення у справі ОСОБА_1 ретельно досліджене судами першої й апеляційної інстанцій, а висновки судів із цього питання є аргументованими.
Твердження захисника про те, що суди обох інстанцій не спростували доводів захисту про неналежність державного обвинувача, а отже і недопустимість усіх доказів обвинувачення, з огляду на те, що процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у справі ОСОБА_1 мало бути забезпечене військовою прокуратурою, адже на час скоєння злочину підзахисний був військовослужбовцем, не знайшли підтвердження в матеріалах кримінального провадження.
Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Водночас метою наказу Генеральної прокуратури України від 29 серпня 2014 року № 12гн "Про особливості діяльності військових прокуратур", який покладав на військових прокурорів процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, підтримання державного обвинувачення та оскарження судових рішень у кримінальних провадженнях щодо військових та інших кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, зазначено здійснення ефективного впливу на зміцнення законності та правопорядку у військових формуваннях та оборонно-промисловому комплексі держави. Доводи сторони захисту з приводу неналежного процесуального керівника досудовим розслідуванням суд першої інстанції відхилив із посиланням на положення КПК України, які визначають повноваження прокурора як учасника кримінального провадження, і наказу Генеральної прокуратури "Про особливості діяльності військових прокуратур", та зазначив, що постанова про призначення групи прокурорів у справі ОСОБА_1 ухвалена прокурором обласного рівня, до компетенції якого і належить вирішення спорів про підслідність у разі їх виникнення. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду та зазначив у мотивувальній частині ухвали, що на момент повідомлення про злочин, вчинений щодо ОСОБА_2, не було підстав вважати, що його вчинено військовослужбовцем, який прибув до місця свого проживання під час чергової відпустки. Апеляційний суд спирався на положення кримінального процесуального закону, які встановлюють порядок отримання доказів під час досудового розслідування, а також принцип незмінності прокурора у кримінальному провадженні, та дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати, що у справі ОСОБА_1 докази обвинувачення отримано з порушенням встановленого порядку або неналежними суб`єктами.