Постанова
Іменем України
05 червня 2019 року
м. Київ
справа № 638/13520/15-ц
провадження № 61-9065св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 травня 2016 року у складі колегії суддів: Бобровського В. В., Черкасова В. В., Кокоші В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування житлом, та примусове виселення з приміщення без надання іншого жилого приміщення.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 16 січня 2002 року ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2013 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.
Згідно із довідкою з місця проживання про склад сімʼї та пропискою від 21 липня 2015 року № 2615 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають такі особи: власник ОСОБА_1, ОСОБА_2 - чоловік дочки, ОСОБА_4 - онук, ОСОБА_3 - дочка, ОСОБА_5 - онука та онук ОСОБА_6 .
З урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 56-58) ОСОБА_1 на підставі статей 319, 321, 391, 405, 405 ЦК України, статей 116, 157 ЖК Української РСР просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням та виселити з квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 березня 2016 року у складі судді Гайдук Л. П. позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, та виселено його без надання іншого жилого приміщення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положення частини першої статті 405 ЦК України гарантують право користування жилим приміщенням тільки членам родини власника. Оскільки дочка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, то позивач дозволила йому користуватися належною позивачу квартирою. Однак на підставі рішення суду шлюб між дочкою позивача та відповідачем розірвано. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Оскільки відповідач користується власністю позивача після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 без достатніх правових підстав та у добровільному порядку відмовляється виселитися і знятися з реєстраційного обліку, що створює перешкоди позивачу у здійсненні нею права власності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 березня 2016 року скасовано.
У позові ОСОБА_1 відмовлено та попереджено ОСОБА_2 про те, що у випадках подальшого порушення правил співжиття його може бути виселено без надання іншого жилого приміщення.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що із змісту позовних вимог та встановлених обставин у справі вбачається, що спір виник щодо позбавлення відповідача права користування квартирою, яка належить позивачу, шляхом його виселення без надання іншого жилого приміщення, у зв`язку із неможливістю інших мешканців цієї квартири проживати із ним через його протиправну поведінку. Суд першої інстанції помилково виходив із того, що спірні правовідносини є цивільно-правовими та не звернув увагу, що до правовідносин, які виникли між сторонами, мають бути застосовані норми ЖК Української РСР. Згідно із положеннями статей 116, 157 ЦК України члени сім`ї власника квартири, інші особи можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення, якщо вони систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ним в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до відповідача не були вжиті заходи запобігання з метою недопущення порушень ним правил співжиття та застосування до власника та членів її сім`ї насильства, у зв`язку із чим відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У вересні 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що шлюб між її дочкою та відповідачем розірвано, а тому між позивачем та відповідачем відсутні будь-які сімейні правовідносини. Спільне господарство між сторонами не ведеться, у зв`язку із чим вони не мають жодних прав чи обов`язків по відношенню один до одного. Крім цього, суд апеляційної інстанції, застосувавши норми ЖК Української РСР, не врахував положення частини четвертої статті 156, статтю 162 ЖК Української РСР.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначав, що сам факт припинення сімейних правовідносин із власником квартири не позбавляє колишніх членів його сім`ї права користування займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з жилого приміщення.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду м. Харкова.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.