Постанова
Іменем України
12 червня 2019 року
м. Київ
справа № 205/8012/16-ц
провадження № 61-9728св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Шавули В. С. від 24 травня
2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
від 10 січня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Римська А. В., про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування його державної реєстрації та визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що з 27 січня 2007 року по 02 грудня
2011 року вона з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі, у період якого 26 серпня 2008 року за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 . 11 квітня
2014 року ОСОБА_2 вказану квартиру продав за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 і ОСОБА_4, приховавши від нотаріуса і покупців, що квартира є спільною сумісною власністю, чим порушив її права як співвласника спірної квартири.
Посилаючись на вищевикладене, позивач просила визнати спільною сумісною власністю вказану вище квартиру, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24 березня 2014 року, скасувати його державну реєстрацію та визнати за нею право власності на Ѕ частини спірної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела походження коштів, за які було придбано спірну квартиру, а сам по собі факт придбання спірної квартири в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня
2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення,
а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2017 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та інших учасників справи
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що вона повинна доводити походження коштів, за які була придбана спірна квартира, не врахувавши презумпцію спільності майна подружжя за статтею 60 СК України, а тому необґрунтовано відмовили у задоволенні позову.
Відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2018 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 05 червня 2019 року - справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 27 січня 2007 року по 02 грудня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, у період якого, а саме 26 серпня
2008 року придбано квартиру
АДРЕСА_1 . Вказана квартира була оформлена за ОСОБА_2 .
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська
від 12 листопада 2013 року спірну квартиру визнано приватною власністю ОСОБА_2
11 квітня 2014 року ОСОБА_2, в інтересах якого діяла ОСОБА_5, уклав договір купівлі-продажу квартири із ОСОБА_3, ОСОБА_4, який був посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2014 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська
від 12 листопада 2013 року, яким було визнано спірну квартиру особистою приватною власністю ОСОБА_2, скасовано.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого суду про те, що позивач не довела належності спірної квартири до об`єкту права спільної сумісної власності подружжя.
Проте погодитися з таким висновком суду погодитися не можна.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.