Постанова
Іменем України
12 червня 2019 року
місто Київ
справа № 308/3776/16-ц
провадження № 61-21870св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року у складі судді Дергачової Н. В. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 15 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Кожух О. А., Кондора Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1, в якій просило стягнути суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 61 358, 15 грн.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 08 серпня 2007 року між банком і ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 21 600, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22, 80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач узяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконав, унаслідок чого станом на 29 лютого 2016 року має заборгованість перед банком у сумі 61 358, 15 грн, яка складається з: 14 639, 06 грн - заборгованість за кредитом, 36 316, 38 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 7 004, 70 грн - заборгованість за пенею і комісією, а також штрафи: 500, 00 грн (фіксована частина) та 2 898, 01 грн - штраф (процентна складова).
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач надав суду заяву, в якій просив відмовити у задоволенні позову внаслідок спливу позовної давності.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що кредит наданий ізкінцевим терміном повернення кредиту, що відповідає строку дії картки, до серпня 2011 року, отже ще 31 серпня 2011 року сплинула позовна давність щодо тіла кредиту та процентів за ним. Враховуючи зазначене, позовна давність спливла і до додаткових вимог. Стосовно доводів позивача про переривання позовної давності суд зазначив, що 29 квітня 2013 року на рахунок відповідача сплачено 2, 35 грн, проте відповідно до наданої суду позивачем виписки ця сума була перерахована з іншого карткового рахунку через термінал самообслуговування, тобто достовірно встановити особу, яка здійснила таке зарахування неможливо, відповідач заперечує таке зарахування, відтак суд дійшов висновку, що, оскільки позивачем суду належними та допустимими доказами не доведено, що таке зарахування було саме волевиявленням відповідача та здійснене з картки, яка йому належить, відсутні підстави для переривання позовної давності з цієї дати.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 15 лютого 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відхилено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові внаслідок спливу позовної давності. При цьому позивачем не доведено, що позовна давність була перерваною. Окрім того, з урахуванням дати звернення до суду (12 квітня 2016 року) і датою сплати суми 2, 35 грн (03 квітня 2013 року) банк вже пропустив позовну давність, про поновлення якої не просив.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що суди дійшли необґрунтованого висновку про відмову у позові, оскільки відповідач зобов`язання з повернення кредиту не виконав. Також зазначив, що у будь-якому випадку банк має право на отримання процентів за кредитом до дня повернення суми кредиту у межах позовної давності.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відповідач надав суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги з огляду на її необґрунтованість.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 21 600, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22, 80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, тобто до серпня 2011 року.
Банк умови кредитного договору виконав, надавши відповідачу кредит.
Відповідач узяті на себе зобов`язання щодо виконання умов договору належним чином не виконав, внаслідок чого, відповідно до розрахунку заборгованості станом на 29 лютого 2016 року утворилася заборгованість у сумі 61 358, 15 грн, яка складається з: 14 639, 06 грн - заборгованість за кредитом, 36 316, 38 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 7 004, 70 грн - заборгованість за пенею і комісією, а також штрафи: 500, 00 грн (фіксована частина) та 2 898, 01 грн - штраф (процентна складова).
Норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.