Постанова
Іменем України
20 червня 2019 року
місто Київ
справа № 569/4822/17
провадження № 61-31577св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчука С. О., Ковальчук Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у березні 2017 року звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача у порядку регресу 170 000, 00 грн.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 21 березня 2005 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком
(далі - "Промінвестбанк", банк) як іпотекодержателем та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як іпотекодавцями укладений іпотечний договір № 222/05, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, вартість якої, за взаємною згодою сторін договору, оцінено у 170 000, 00 грн. Зазначеним договором забезпечувалися вимоги банку, що випливали з договору про іпотечний кредит від 21 березня 2005 року № 221/05, укладеного між банком та ОСОБА_2, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язаний в порядку, передбаченому договором про іпотечний кредит, повернути банку до 20 березня 2015 року кредит у розмірі 18 800, 00 дол. США, проценти за користування ним у розмірі 12, 00 % річних та інші передбачені договором платежі. Договір про іпотечний кредит від 21 березня 2005 року № 221/05 укладений з метою забезпечення договору купівлі-продажу квартири від 10 березня 2005 року, згідно з яким вартість квартири за адресою: АДРЕСА_2, становила 204 742, 00 грн. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 21 березня 2005 року № 221/05 та з метою збереження квартири, що була предметом іпотеки за іпотечним договором, позивач у рахунок погашення платежів відповідача за договором про іпотечний кредит перерахував за ОСОБА_2 170 000, 00 грн, що підтверджується розпорядженням від 30 липня 2010 року.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач поданий позов визнав, вважав його обґрунтованим та просив його задовольнити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку регресу 170 000, 00 грн, вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що на підтвердження наведених позивачем обставин, які визнані відповідачем, позивачем надано суду належні, допустимі та достатні докази, а визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права інших осіб.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 25 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виникнення у ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 заявленої в позові регресної вимоги. ОСОБА_1 у зазначених правовідносинах виступав майновим поручителем перед банком за іпотечним договором, однак своїм майном за порушення умов кредитного договору позичальником ОСОБА_2 перед банком він не відповідав. Звернення стягнення на іпотечну квартиру не проводилось та вона не відчужувалась на користь банку. Крім того, з матеріалів справи неможливо встановити існування самого факту порушення позичальником умов кредитного договору та настання його цивільно-правової відповідальності чи іпотекодавця. Отже, оскільки ОСОБА_1 не виконував будь-яких зобов`язань перед банком за ОСОБА_2, що виникли з укладеного іпотечного договору, то в нього й не могло виникнути заявленої в позові права регресної вимоги. Долучена на підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 довідка про рахунок не є платіжним документом, а є внутрішньобанківським документом, не містить його даних, коду й не підтверджує сплату ОСОБА_1 перед банком залишку за кредитом за ОСОБА_2 у сумі 170 000, 00 грн.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листопаді 2017 року із застосуванням засобів поштового зв`язку, ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частин першої, другої статті 556 ЦК України, оскільки до нього як до майнового поручителя перейшло право регресної вимоги до відповідача внаслідок виконання ним зобов`язань перед банком за іпотечним договором на суму 170 000, 00 грн, що підтверджується довідкою про рахунок. Також посилався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-466цс15.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій