Постанова
Іменем України
24 червня 2019 року
м. Київ
справа № 757/44011/15-ц
провадження № 61-16980св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: публічне акціонерне товариство "Сведбанк", товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс",
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року у складі судді: Фаркош Ю. А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2017 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Поливач Л. Д., Поліщук Н. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулося з позовом до публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс"), третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), про визнання договору факторингу недійсним.
Позовна заява обґрунтована тим, що 23 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", було укладено кредитний договір № 2707/0608/98-029.
28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" було укладено договір факторингу № 15 про передачу прав за кредитним договором.
28 листопада 2012 року між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір факторингу про передачу прав за кредитним договором.
Позивач вказував, що договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року було укладено без наміру створення правових наслідків, а тому він є недійсним. Крім того, його як боржника за кредитним договором було навмисно позбавлено можливості виконати свій обов`язок щодо погашення заборгованості за кредитним договором.
ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, укладений між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс".
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Позивач не надав будь-яких доказів того, що оспорюваний договір був укладений в порушення статті 234 ЦК України, тобто без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Ні ЦК України, ні Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" не встановлюють жодних обмежень стосовно складу осіб, щодо яких може здійснюватися відступлення права вимоги. Тобто, законодавець не виключає фізичних осіб з кола осіб, що беруть участь у фінансовій операції факторингу. Набуття права вимоги за договором факторингу до боржників - фізичних осіб є правомірним. Позивач не надав доказів того, укладеним договором факторингу було порушено його права в частині виконання своїх зобов`язань за кредитним договором.
Аргументи учасників справи
У квітні 2017 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" є актом, який конкретизує регулювання, що відсутнє в ЦК України та Законі України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Тому апеляційний суд зробив неправильний висновок, що розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Апеляційний суд застосував розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06 лютого 2014 року, яке не було чинним на момент укладення оспорюваного договору факторингу від 28 листопада 2012 року. Укладення декількох договорів факторингу свідчить, що перший договір факторингу укладався тільки для того, що передати право вимоги ТОВ "Кредитні ініціативи", а тому є фіктивним.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Рух справи
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 23 червня 2008 року між позивачем та ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", було укладено кредитний договір № 2707/0608/98-029.
28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" було укладено договір факторингу № 15 про передачу прав за кредитним договором.
28 листопада 2012 року між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір факторингу про передачу прав за кредитним договором.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.