Постанова
Іменем України
12 червня 2019 року
м. Київ
справа № 754/14628/17-ц
провадження № 61-5967 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідач - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація;
представник відповідача - Зелінська Надія Миколаївна ;
треті особи: виконавчий орган Київської міської ради, комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва", ОСОБА_4 ;
представник комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" - Савченко Наталія Володимирівна ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Деснянського районного суду м. Києва у складі судді Лісовської О. В.
від 18 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду
у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,
від 21 лютого 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: виконавчий орган Київської міської ради, комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва", ОСОБА_4, про визнання права користування жилим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі ордеру № 3678 від 17 квітня 1984 року на сім`ю у складі трьох осіб: ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, надано у постійне користування двокімнатну квартиру
АДРЕСА_1 . Зазначена квартира складається з двох кімнат площею 17,8 кв. м та 11,5 кв. м. Особовий рахунок було відкрито на ОСОБА_7, а після його смерті переоформлено на ОСОБА_8, її бабусю.
30 вересня 2019 року її мати - ОСОБА_10 отримала свідоцтво про право власності на кімнату площею 11,5 кв. м у зазначеній квартирі,
а друга кімната, площею 17,8 кв. м, залишилася у комунальній власності територіальної громади м. Києва, наймачем якої була ОСОБА_8 .
Позивачка зазначала, що з народження проживала разом зі своєю матір`ю, але після народження її сестри у 2006 році стала проживати у кімнаті своєї бабусі - ОСОБА_8, з якою вели спільне господарство.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. 31 липня 2017 року вона звернулась до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про укладення договору найму на спірне житлове приміщення, проте
їй було відмовлено.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати її членом сім`ї померлої ОСОБА_8 - наймача кімнати площею 17, 8 кв. м, у квартирі
АДРЕСА_1 ; визнати за нею право користування та наймачем кімнати за раніше укладеним договором найму вказаного жилого приміщення замість попереднього наймача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 членом сім`ї померлої ОСОБА_8 - наймача кімнати площею 17,8 кв. м у квартирі
АДРЕСА_1 . Визнано право користування ОСОБА_1 кімнатою площею 17,8 кв. м у квартирі
АДРЕСА_1 . В іншій частині позову ОСОБА_1 про визнання її наймачем кімнати відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт проживання однією сім`єю із померлим наймачем спірної кімнати (бабусею), ведення спільного з ним господарства та набуття права користування
спірним житловим приміщенням. Водночас підстав для задоволення позову
ОСОБА_1 в частині визнання її наймачем спірної кімнати відсутні, оскільки визнання за нею права користування кімнатою у подальшому є підставою для укладення з нею договору найму спірного житлового приміщення. Суд керувався положеннями статті 64 ЖК УРСР.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року
апеляційну скаргу Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2018 року - залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 належала до кола членів сім`ї наймача спірної кімнати - ОСОБА_8, своєї бабусі, та довела, що вона постійно проживала разом з наймачем і вела з нею спільне господарство. Тобто вселилась у спірну кімнату на законних підставах, а, отже, набула право користування нею.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального
права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2018 року.
У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: виконавчий орган Київської міської ради, комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва", ОСОБА_4, про визнання права користування жилим приміщенням призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації мотивована тим, що судами попередніх інстанцій допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Позивачкою не доведено факту постійного проживання у спірній житловій кімнаті, що є однією з підстав набуття права користування. Вважають, що померла ОСОБА_8 не мала наміру вселяти свою онуку до кімнати, оскільки письмову згоду, що є обовʼязковим при застосуванні статті 65 ЖК УРСР, на це не надавала. Також зазначають, що у позивачки є інша адреса реєстрації у АДРЕСА_2 . При цьому судами не взято до уваги, що спірна кімната має статус службового житла (стаття 118 ЖК УРСР).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_13 . - на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. ОСОБА_1 вселилась у спірну кімнату на законних підставах, як член сім`ї колишнього наймача кімнати - ОСОБА_8, що підтверджується актом про проживання, складеним
09 серпня 2017 року майстром дільниці ОСОБА_14 та мешканцями будинку. Посилання відповідача, що вищевказаний акт був складений після смерті колишнього наймача, а тому не може бути належним доказом у справі, правового значення для правильного вирішення справи немає, так як цей
акт підтверджує факт проживання позивачки з ОСОБА_8 саме
з 2002 року, а не на час смерті колишнього наймача. Доводи відповідача про те, що позивачка на час вселення у спірну квартиру була малолітньою дитиною, а тому не могла вести з колишнім наймачем спірної кімнати спільного господарства, також не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються тривалістю спільного проживання позивачки зі своєю бабусею, позивачка не весь час була малолітньою дитиною. Включення спірної кімнати до статусу службового житла відбулося під час розгляду справи, а суди захистили конституційне право особи на житло.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів м. Києва від 30 грудня 1983 року та на підставі ордеру
від 17 січня 1984 року № 3678 у постійне користування на сім`ю у складі трьох осіб: ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, було надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Вказана квартира складається з двох кімнат: площею 17,8 кв. м та 11,5 кв. м. Особовий рахунок було відкрито на ОСОБА_7, а після його смерті переоформлено на ОСОБА_8, яка є бабусею позивачки.
У подальшому кімната, площею 11,5 кв. м, була приватизована ОСОБА_10, яка є матірʼю позивачки, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 30 вересня 2002 року.
Таким чином, з 30 вересня 2002 року одна кімната у квартирі, площею
11,5 кв. м, перебуває у власності ОСОБА_10, а друга -
у комунальній власності територіальної громади м. Києва, наймачем якої до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була ОСОБА_8, бабуся позивачки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
31 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про визнання її наймачем спірної кімнати та укладення з нею договору найму.
Листом від 02 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено в укладенні договору найму (т. 1, а. с. 20).
Згідно з акту прийому-передачі житлової площі від 22 березня 2018 року
одну кімнату, площею 17,8 кв. м, у загальній квартирі
АДРЕСА_1 , як житло поточного звільнення, було передано від Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації під службове житло, а 29 березня 2018 року було включено до числа службових житлових приміщень комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" (т. 1, а. с. 171).
Розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 24 квітня 2018 року № 208 "Про затвердження спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського
району м. Києва" про надання службового житла" кімнату, площею 17 кв. м,
у загальній квартирі АДРЕСА_1 було надано