Постанова
Іменем України
05 червня 2019 року
м. Київ
справа № 332/2312/17
провадження № 61-44050св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - приватне акціонерне товариство "Український графіт",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Український графіт" на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2018 року у складі судді Безлер Л. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Український графіт" (далі - ПрАТ "Український графіт") про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що відповідно до наказу від 12 листопада 2014 року № 151 його було прийнято на роботу на посаду монтера шляхів до цеху № 14. Згідно з наказом від 21 грудня 2016 року № 1827-к його було звільнено з 02 грудня 2016 року у зв`язку із призивом на військову службу по контракту у Збройні Сили України.
02 грудня 2016 року між ним та Міністерством оборони України в особі командира військової частини - польової пошти В0440 було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на шість місяців, копію якого він надав до відділу кадрів ПрАТ "Український графіт". Відповідно до запису у військовому квитку серія АВ № 263183 02 грудня 2016 року його зараховано до списків особового складу військовій частині В0440, де він перебував до 15 червня 2017 року.
Після закінчення строку контракту та використання відпустки він звернувся до ПрАТ "Український графіт" з наміром вийти на роботу, оскільки був впевнений, що відповідно до гарантій, які передбачені статтею 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві.
Однак, замість указаних гарантій йому було повідомлено про звільнення та видано трудову книжку, про що свідчить його підпис у журналі від 24 липня 2017 року. Оскільки прийняття його на військову службу за контрактом здійснювалося під час дії особливого періоду, під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, тому його звільнення відбулось з порушенням норм пункту 3 частини першої статті 36 та частини третьої статті 119 КЗпП України.
Зазначав, що його звільнення є незаконним, тому він повинен бути поновлений на роботі на посаді монтера шляху п`ятого розряду транспортного цеху ПрАТ "Український графіт" з 05 грудня 2016 року, так як останнім робочим днем є 02 грудня 2016 року (дата звільнення).
З наказом про звільнення він не ознайомлювався з 02 грудня 2016 року, відповідно до запису у військовому квитку його зараховано у списки особового складу військової частини В0440, де він перебував до 15 червня 2017 року. Після звільнення з роботи він був прийнятий на військову службу. Знаходячись у складі Збройних Сил України, він постійно знаходився на територіях Донецької та Луганської областей (з 26 січня 2017 року по 31 травня 2017 року), виконуючи завдання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ "Український графіт" від 21 грудня 2016 року № 1827-к в частині його звільнення з посади монтера шляху по п`ятому розряду транспортного цеху з 02 грудня 2016 року у зв`язку із призивом на військову службу по контракту (пункт 3 статті 36 КЗпП України), поновити його на посаді монтера шляху п`ятого розряду транспортного цеху ПрАТ "Український графіт", стягнути з ПрАТ "Український графіт" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 44 895 грн 24 коп. та 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, допустити рішення до негайного виконання.
Короткий змістрішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ПрАТ "Український графіт" від 21 грудня 2016 року № 1827к щодо звільнення ОСОБА_1 з посади монтера шляху цеху № 14 з 02 грудня 2016 року у зв`язку з призивом на військову службу за контрактом у Збройних Силах України, пункт 3 статті 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 у ПрАТ "Український графіт" на посаді монтера шляху по п`ятому розряду транспортного цеху. Стягнуто з ПрАТ "Український графіт" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 44 895 грн 24 коп. Стягнуто з ПрАТ "Український графіт" на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 2 тис. грн. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 в ПрАТ "Український графіт" на посаді монтера шляху по п`ятому розряду транспортного цеху та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 було прийнято на військову службу за контрактом під час дії кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, а особливий період в Україні не скасовано і на час дії контракту. Позивач, як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, а тому його звільнення відбулося із порушенням вищевказаних вимог закону. Таким чином, оскільки звільнення з роботи є незаконним, позивача поновлено на роботі із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуванням моральної шкоди, розмір якої визначено із врахуванням підстав розумності та справедливості.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2018 року апеляційну скаргу ПрАТ "Український графіт" залишено без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2018 залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції щодо того, що на час укладення контракту з ОСОБА_1 існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору, є законними та обґрунтованими. Таким чином, на позивача поширюються гарантії, визначені частиною четвертою статті 119 КЗпП України, тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов про скасування наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі. Крім того, розмір моральної шкоди, спричинений позивачу незаконним звільненням, судом першої інстанції визначено на підставі розумності та справедливості. Суд першої інстанції правильно застосував положення статті 235 КЗпП України щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05 грудня 2016 року по 28 серпня 2017 року, який становить 44 895 грн 24 коп., виходячи з розрахунку 181 (робочих днів) ? 248 грн 04 коп. (середньоденна заробітна плата).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, ПрАТ "Український графіт", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати указані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильнимзастосуванням норм чинного законодавства. Посилалось на те, що судами попередніх інстанцій не було взято до уваги той факт, що на момент прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 та видання ПрАТ "Український графіт" наказу № 1827 про звільнення позивача з 02 грудня 2016 року у зв`язку з призовом на військову службу по контракту у Збройних Силах України на підставі пункту статті 36 КЗпП України діяла редакція статті 119 КЗпП України у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року, яка не передбачала надання гарантій щодо збереження місця роботи та середнього заробітку працівникам, які були демобілізовані, приступили до роботи та через деякий час уклали строковий контракт. За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
За таких обставин, судами попередніх інстанцій у порушення норм матеріального права прийнято необґрунтовані судові рішення про задоволення вимоги позивача про скасування наказу та поновлення на роботі є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки: позивачем укладено строковий контраст (на 6 місяців); контракт було укладено після того, як позивач був фактично демобілізований, приступив до роботи та після спливу деякого часу прийняв рішення про укладення такого контракту; статті 119 КЗпП України у редакції, що діяла на момент прийняття наказу про звільнення за пунктом 3 статті 36 КЗпП України не передбачала надання гарантій збереження робочого місця і середньої заробітної плати працівникам, які були демобілізовані, приступили до роботи та після спливу деякого часу прийняли рішення про укладення строкового контракту. Отже, підписання позивачем контракту з Міністерством оборони України було абсолютно законодавчо обґрунтованою підставою для припинення трудових відносин та звільнення останнього згідно з пунктом 3 статті 36 КЗпП України у редакції, яка діяла на момент прийняття такого наказу. Ніяких підстав для неврахування положень діючого на той момент законодавства не було.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано зЗаводського районного суду м. Запоріжжя зазначену цивільну справу.
У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
УхвалоюКасаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ "Український графіт" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2018 року до Верховного суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому зазначено про те, що мотиви та підстави, зазначені у касаційній скарзі щодо скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду є безпідставними та необґрунтованими. Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам чинного законодавства, є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 02 грудня 2016 року ОСОБА_1 уклав з Міністерством оборони України в особі командира військової частини-польової пошти В0440 підполковника ОСОБА_3 контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України.
Наказом від 21 грудня 2016 року № 1827-к ОСОБА_1 був звільнений з роботи на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга ПрАТ "Український графіт" задоволенню не підлягає.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.