ПОСТАНОВА
Іменем України
25 червня 2019 року
Київ
справа №813/345/17
адміністративне провадження №К/9901/2182/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку попереднього судового засідання в касаційній інстанції справу
за позовом громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017, прийняту у складі колегії суддів: Кухтея Р.В. (головуючий), Носа С.П., Яворського І.О.
І. Суть спору
1. У січні 2017 року до Львівського окружного адміністративного суду звернулася громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), у якому просила суд:
1.1 визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.12.2016 № 647-16;
1.2 визнати протиправним та скасувати повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.01.2017 №78;
1.3 зобов`язати ДМС України визнати громадянку Республіки Узбекистан ОСОБА_1 біженцем.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 06.06.2016 вона звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - ГУ ДМС України у Львівській області) із заявою про визнання біженцем через обґрунтовані побоювання зазнати переслідувань за ознакою віросповідання у разі повернення до країни свого походження - Узбекистану.
3. 12.01.2017 від ГУ ДМС України у Львівській області позивач отримала письмове повідомлення від 06.01.2017 №78 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем.
4. Як стверджує позивач, причини відмови у визнанні біженцем в установленому законом порядку їй роз`яснені не були. Вважає, прийняте рішення таким, що постановлене з порушенням норм чинного законодавства, є необгрунтоване та необ`єктивне, а тому підлягає скасуванню.
5. Окрім цього зазначає, що із наданого повідомлення про відмову у визнанні біженцем від 06.01.2017 №78 убачається, що на порушення обов`язкових вимог підпункту "а" пункту 8.7 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (зі змінами та доповненнями), в ньому не викладені причини рішення про відхилення скарги позивача. У свою чергу, із копії оскаржуваного рішення також убачається, що в ньому відсутнє належне обгрунтування причин відмови.
6. Вважає, що розгляд заяви був формальним та поверховим. Відтак, просила задовольнити позов у повному обсязі.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
7. Судами попередніх інстанцій установлено, що громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, народилась в с. Гайбу, Ургенчський район, Хорезмська область, Узбекистан, є громадянкою Узбекистану, за національністю - узбечка, віросповіданням - християнка (релігійна громада Свідків Єгови, раніше сповідувала іслам), освіта - середня, за сімейним станом - не одружена. Рідна мова - узбецька, читає та спілкується українською мовою.
8. 20.05.2006 прибула в Україну поїздом "Ташкент-Харків" разом із своїм батьком ОСОБА_2 та братом.
9. У 2015 році здобула повну загальну середню освіту у Старосамбірській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №1 імені Богдана Сольчаника Львівської області.
10. 06.06.2016 громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_1 звернулась до ГУ ДМС України у Львівській області з заявою щодо надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
11. У своїй заяві про надання притулку в Україні позивач повідомила, що на даний час вона не може і не бажає повертатися до країни свого походження внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання та належності до певної соціальної групи, оскільки переслідування йде з боку самої держави. Стверджує, що належить до християнської конфесії Свідків Єгови, яка є забороненою в Узбекистані, окрім міста Чирчик, Ташкентської області.
12. За результатами розгляду особової справи позивача, двох співбесід (від 23.06.2016 та 02.11.2016), ГУ ДМС України у Львівській області дійшло до висновку, що громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_1 не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що оформлено висновком про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 08.12.2016 № 2016 LV 0013.
13. Відповідно до вимог чинного законодавства, вказаний висновок та матеріали особової справи позивача (№2016LV 0013) були скеровані до Державної міграційної служби України для прийняття рішення по суті.
14. За результатами розгляду особової справи позивача, ДМС України дійшла висновку про необхідність прийняти рішення про відмову громадянці Республіки Узбекистан ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" - відсутні.
15. Рішенням ДМС України від 16.12.2016 №647-16 громадянці Республіки Узбекистан ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Про прийняте рішення позивача було повідомлено ГУ ДМС України у Львівській області повідомленням від 06.01.2017 №78.
16. Вважаючи вищевказане рішення Державної міграційної служби України від 16.12.2016 №647-16 про відмову у визнанні біженцем, а також повідомлення про відмову у визнанні біженцем від 06.01.2017 №78, такими що були прийняті з порушенням норм діючого законодавства, позивач звернулася з позовом до суду за захистом своїх прав.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
17. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 10.08.2017 у задоволенні позову відмовив. Цей суд дійшов висновку щодо відсутності умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які б давали підстави визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, отже правомірність оскаржуваних рішення та повідомлення.
18. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 09.11.2017 рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив частково:
18.1 визнав протиправним та скасував рішення ДМС України від 16 грудня 2016 № 647-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
18.2 зобов`язав ДМС України повторно розглянути заяву громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 від 06.06.2016 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених у постанові суду.
19. В іншій частині позовних вимог - відмовив.
20. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що міграційним органом не було належним чином проаналізовані надані позивачем джерела інформації по країні громадянської належності, не спростована можливість загрози життю позивача, її безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення та сповідування релігії Свідків Єгови, не надано належну оцінку правомірності рішення територіального органу ДМС України про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання її особою, яка потребує додаткового захисту, що свідчить про його протиправність.
IV. Касаційне оскарження
21. Відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи по суті.
22. Свої вимоги мотивує тим, що судом апеляційної інстанції в порушення принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, залишено поза увагою факт відсутності у позивача підстав для надання їй захисту в Україні.
23. Звертає увагу, що судом не надано належної оцінки фактам і доказам, зібраним працівниками міграційної служби у матеріалах особової справи позивача № НОМЕР_1, які свідчать про відсутність в останньої визначених законом умов для надання притулку в Україні.
24. У відзиві на касаційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 зазначає, що оскаржувана постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 винесена законно та обґрунтовано, на підставі всебічного та повного дослідження матеріалів та обставин справи. Позивачем було надано достатньо доказів та матеріалів, які доводять та підтверджують непоодинокі факти релігійних переслідувань в Узбекистані, в тому числі, Свідків Єгови .
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
25. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
27. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
28. Частиною другою статті 13 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
29. Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачено статтею 9 Закону № 3671-VI.
30. Зокрема, вказаною статтею встановлено, що працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником; орган міграційної служби спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону; у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається й такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України; орган міграційної служби направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; документи, отримані або підготовлені органом міграційної служби під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника; після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.
31. Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
32. Частиною п`ятою статті 10 Закону №3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
33. Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
34. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.