ПОСТАНОВА
Іменем України
21 червня 2019 року
Київ
справа №2а/0470/14874/12
адміністративне провадження №К/9901/5651/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2013 року у складі судді Олійника В.М. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року у складі колегії суддів Олефіренко Н.А., Суховарова А.В., Ясенової Т.І. у справі № 2а/0470/14874/12 за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпрометиз" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В :
12 грудня 2012 року Публічне акціонерне товариство "Дніпрометиз" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправними дії відповідача по визначенню суми грошового зобов`язання, визнати нечинними в частині податкові повідомлення-рішення та стягнути з Державного бюджету України через ГУДКСУ у Дніпропетровській області на користь позивача грошові кошти, визнати протиправними дії відповідача по застосуванню штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з мотивів безпідставності їх прийняття.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000148812 від 21 березня 2011 року, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000138812 від 21 березня 2011 року в частині основного платежу у розмірі 172 969,35 грн та в частині штрафних санкцій у розмірі 43 242,33 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Суди попередніх інстанцій при прийнятті рішення дійшли висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень.
У лютому 2015 року податковий орган подав касаційну скаргу, в який, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги повністю повторюють доводи апеляційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства "Дніпрометиз" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року. За результатами перевірки складено акт № 376/08-02/2-05393145 від 2 березня 2011 року.
Податковим органом на підставі акта прийняті податкові повідомлення-рішення від 21 березня 2011 року:
- № 0000148812 яким збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємства на суму 72 123,63 грн, з яких 57 699,00 грн за основним платежем та 14 424,63 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0000138812 яким збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 257 900,85 грн, з яких 206 320,68 грн за основним платежем та 51 580,17 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0000188812 яким визначено грошового зобов`язання у сумі 1 грн у вигляді штрафу за порушення законодавства в сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень - рішень стали висновки податкового органу, відображені в акті перевірки від 2 березня 2011 року № 376/08-02/2-05393145 - заниження Товариством податку на прибуток, порушення пункту 5.1 підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, внаслідок укладання нікчемного правочину, порушення підпункту 7.4.1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"; порушення пункту 4.3. статті 4, підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, колегія суддів Верховного суду виходить з наступного.
Товариство утримує базу відпочинку "Сосновка", розташовану в с. Пісчанка Новомосковського району Дніпропетровської області, яка є його відокремленим структурним підрозділом. Реалізація путівок на базу відпочинку, у періоді що перевірявся, здійснювалась як працівникам позивача, так і стороннім юридичним та фізичним особам. Вартість, по якій здійснювалася реалізація путівок, не враховувала розмір фактичних витрат на утримання та експлуатацію бази відпочинку, зазначено відповідачем в акті перевірки.
При перевірці встановлено, що за період з 1 липня 2009 року до 30 вересня 2010 року отримані позивачем від діяльності бази відпочинку валові доходи складають 211 022,05 грн, а валові витрати на її утримання та експлуатацію складають 420 992,92 грн.
Податковий орган вважає, що за податковим законодавством витрати, що перевищують доходи (збитки) не можуть бути враховані в податковому обліку, оскільки операція не відповідає основному принципу господарської діяльності, тобто не призводить до отримання прибутку. У зв`язку з цим відповідач робить висновок, що такі збитки підлягають відшкодуванню за рахунок відповідних інших джерел. Витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності бази відпочинку позивача в частині тих, що не відшкодовані за рахунок продажу путівок або інших джерел, за період з 1 липня 2009 року до 30 вересня 2010 року не підлягають включенню до валових витрат виробництва (обігу).
За приписами пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який діяв на момент спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. З огляду на вищезазначене, під господарською діяльністю у цьому пункті необхідно розуміти визначення, наведене саме у пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою
Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що факт збитковості операцій не свідчить про неможливість віднесення їх до господарської діяльності. Хоча збиткова операція і не приносить прибутку, однак це не свідчить, що вона не може приносити доходу, тим більш те, що вона не спрямована на отримання такого доходу як на день проведення цієї операції, так і в майбутньому. Господарська діяльність, це сукупність господарських операцій за певний звітний період, за підсумками яких господарюючий суб`єкт може отримати доход. При цьому окрема господарська операція може бути безпосередньо не направлена на отримання доходу, але бути передумовою для останнього.
Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об`єктивним процесом здійснення господарської діяльності, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.
В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що наявність кредиторської заборгованості у Товариства у розмірі 5 849 грн, яка обліковується станом на 1 липня 2009 року згідно відомостей по балансовим рахункам 631/11, 631/12, 631/13, 632/11, свідчить про те, що валові витрати були визначені за оприбуткуванням товарів (послуг), при цьому вартість отриманих товарів (послуг) не була компенсована підприємством та в подальшому списана як кредиторська заборгованість, по якій сплинув термін позовної давності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що висновки, викладені в акті перевірки щодо порушення товариством пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - завищення валових витрат на некомпенсовану постачальникам вартість товарів (робіт, послуг) в сумі 5 849 грн, за заборгованістю по якій закінчився термін позовної давності, є такими, що відповідають нормам податкового законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит з ПДВ по операції придбання у TOB "Арт-Вікторія" тканини пакувальної у кількості 3 600 м2 за ціною 5,95 грн/м2 в межах виконання угоди від 8 вересня 2010 року № 1195/10 у вересні 2010 року.