Постанова
Іменем України
20 травня 2019 року
м. Київ
справа № 564/1899/15-ц
провадження № 61-8836св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", яка підписана представником Сокуренко Наталією Вікторівною, на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 22 вересня 2015 року у складі судді: Грипіч Л. А., та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява обґрунтована тим, що внаслідок невиконання договірних зобов`язань по кредитному договору від 19 вересня 2008 року, за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 25 474,80 грн.
АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість по кредитному договору № б/н від 19 вересня 2008 року в сумі 25 474,80 грн.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 22 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 23 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів мотивовані тим, що банк звернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права поза межами позовної давності і це є підставою для відмови у задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
У грудні 2016 року АТ КБ "Приватбанк" через представника Сокуренко Н. В. подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржені судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції. При цьому посилалося на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди необґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог, оскільки не врахували висновку Верховного Суду України, викладеного, зокрема, у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15. Проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню із відповідача у межах позовної давності.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі зупинено касаційне провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 444/9519/12-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року поновлено касаційне провадження у справі.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 19 вересня 2008 року ОСОБА_1 відповідно до укладеного кредитного договору № б/н, отримав в кредит грошові кошти у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Термін дії картки 3 роки.
Банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі та надав кредит у розмірі, встановленому договором. В зв`язку з порушенням відповідачем договірних зобов`язань за кредитним договором від 19 вересня 2008 року заборгованість за кредитом станом на 30 червня 2015 року становить 25 474,80 грн: 6904,49 грн - заборгованості за кредитом, 13 090,80 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 790,24 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 189,28 грн - штраф (процентна складова).
Суди встановили, що відповідач починаючи з 06 березня 2012 року перестав виконувати свої зобов`язання щодо погашення заборгованості. Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2008 року лише 12 серпня 2015 року
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.