ПОСТАНОВА
Іменем України
20 червня 2019 року
Київ
справа №349/986/18
адміністративне провадження №К/9901/5055/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Саприкіної І.В. та Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №349/986/18
за позовом ОСОБА_1
до Виспянської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області
про зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року (у складі головуючого судді Матуляка Я.П.), додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року (у складі головуючого судді Матуляка Я.П.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року (у складі колегії: головуючого судді Кухтея Р.В., суддів Носа С.П., Шевчук С.М.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Виспянської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області (далі також - сільська рада, відповідач), в якому просив зобов`язати відповідача розглянути його звернення на сесії в терміни, встановлені законодавством України та погодити межі земельних ділянок.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Додатковим рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року у задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат було відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року та додаткове рішення від 06 листопада 2018 року - без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що жодних прав позивача відповідачем порушено не було, оскільки повноваження щодо передачі у власність або користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в межах Івано-Франківської області для будь-яких потреб (в тому числі для ведення особистого селянського господарства) покладені на ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області. Додаткове рішення від 06 листопада 2018 року мотивоване тим, що законодавством передбачено стягнення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, понесені нею судові витрати лише за умови задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга надійшла до суду 21 лютого 2019 року.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 лютого 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гімона М.М. та Гриціва М.І.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №349/986/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Саприкіну І.В. та Чиркіна С.М.
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 червня 2019 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Виспянської сільської ради із заявою про надання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, як учаснику бойових дій в зоні АТО, яка була зареєстрована 12 грудня 2017 року за вх. №Х-35/02-29). До заяви додано копії документів, що підтверджують особу заявника, копія посвідчення учасника бойових дій та графічні матеріали, щодо земельної ділянки.
У подальшому, 19 лютого 2018 року представник позивача ОСОБА_2 подав відповідачу уточнюючу заяву, в якій просив погодити межі вказаної в заяві земельної ділянки та зазначив, що відповідно до чинного законодавства України про звернення громадян та про місцеве самоврядування сесія ради обов`язково розглядає всі питання без винятку, а рішення постійних комісій підлягають обов`язковому розгляду на сесії.
Листом №02-30/86 від 12 березня 2018 року сільська рада повідомила ОСОБА_1 про відсутність у ради повноважень розпоряджатися землями, які знаходяться поза межами населеного пункту, зазначивши, що позивачу слід звернутися до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області) до компетенції якого відноситься вирішення спірного питання.
Не погодившись із зазначеним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що вирішуючи спір суди попередніх інстанцій перевіряли законність дій відповідача при розгляді заяви позивача про передачу йому земельної ділянки у приватну власність, в той час, як предметом спору була інша заява позивача про погодження меж земельної ділянки, яка не була належним чином розглянута відповідачем.
Крім того, позивач зазначає, що судами неправильно застосовано положення статей 118, 122 Земельного кодексу України до спірних правовідносин, адже земельна ділянка не сформована, не має орієнтовних меж чи розмірів, спір не стосується приватизації землі.
10 червня 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
При цьому, відповідач зазначає, що вперше позивач звернувся до сільської ради із заявою про надання йому земельної ділянки поза межами населеного пункту.
Вивчивши дане питання, сільська рада надала позивачу відповідь, в якій, керуючись статтями 19, 122 Земельного кодексу України надала роз`яснення про те, що сільська рада не розпоряджається землями, що знаходяться за межами населеного пункту і вказала, що позивачу слід звернутися до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області до компетенції якого відноситься вирішення такого роду звернення.
Вдруге позивач звернувся до відповідача 19 лютого 2018 року з проханням погодити межі земельної ділянки відповідно до доданої позивачем копії з Google-карти. На думку відповідача, позивач хибно вважає, що відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України при формуванні земельних ділянок спочатку погоджуються сільською радою межі земельної ділянки. Тому, у відповіді на друге звернення позивачу надано вичерпне роз`яснення порядку отримання земельних ділянок поза межами населеного пункту.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року, додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Згідно з частиною першою статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Частиною другою статті 78 цього Кодексу передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини першої цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;