ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 922/2280/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "Антей-2"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2019 (колегія суддів: Геза Т.Д. - головуючий, Мартюхіна Н.О., Шутенко І.А.)
за позовом Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "Антей-2"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-комерційний клуб "Антей"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
1. Інститут тваринництва Української аграрної академії наук
2. Харківська міська рада
про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею,
ВСТАНОВИВ:
Обслуговуючий кооператив "Гаражний кооператив "Антей-2" (далі - позивач або ОК ГК "Антей-2") звернувшись в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-комерційний клуб "Антей" (далі - відповідач або ТОВ "СКК "Антей"), просив визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею ІІ-НОМЕР_1 від 26.05.1998.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що більше 10 років члени позивача на законних підставах використовують земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Валентинівська, 64-Г, шляхом її забудови гаражними боксами, що тривала з 1991 по 2016 роки; координати цієї земельної ділянки зареєстровані за № 794/17 від 13.07.2017 відповідно до виконавчої зйомки території гаражного кооперативу "Антей", який створено у 2013 році. Однак, в процесі оформлення право на вказану земельну ділянку заявив відповідач на підставі державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 26.05.1998 (далі - державний акт НОМЕР_1 від 26.05.1998).
Позивач стверджував, що державний акт НОМЕР_1, виданий відповідачеві 26.05.1998, повинен бути визнаний недійсним, відповідно до положень ст. ст. 19, 20, 22, 23, 30, 37, 40, 47, 48 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (далі - ЗК України), ст. ст. 92, 155 ЗК України від 25.10.2001.
Також, позивач вважає, що спірний акт порушує права Інституту тваринництва Української академії аграрних наук (який перейменовано в Інститут тваринництва Національної академії аграрних наук України).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.12.2018 позов задоволено повністю, визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею ІІ- НОМЕР_1 від 26.05.1998, судові витрати покладено на відповідача.
Приймаючи рішення місцевий господарського суду виходив, зокрема, із того, що спірний акт порушує право позивача як особи, зацікавленої в одержанні у користування земельної ділянки із земель комунальної власності починаючи з 2013 року, та обмежує його у праві вчиняти дії щодо оформлення землевпорядної документації за місцем розташування гаражного кооперативу та звернення до Харківської міської ради, яка відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, передає у користування земельні ділянки.
Крім цього, суд дійшов висновку, що державний акт ІІ- НОМЕР_1 від 26.05.1998 видано з порушенням процедури чинного на той час земельного законодавства, зокрема, земельна ділянка, на яку видано оспорюваний державний акт, є частиною земельної ділянки, що на підставі державного акту Б №047945 від 1992 року належить Інституту тваринництва Національної аграрної академії наук України.
Також, судом першої інстанції розглянуто клопотання відповідача про застосування строків позовної давності та встановлено, що позивачеві про факт існування оспорюваного державного акту ІІ-НОМЕР_1 від 26.05.1998 стало відомо навесні 2018 року, тому дійшов висновку, що строк позовної давності на момент звернення позивача до суду з даним позовом не сплинув, у зв`язку з чим відсутні підстави для його застосування.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2018 року скасовано і прийнято нове яким у задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладено на позивача.
Висновки суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що звертаючись до суду з даним позовом позивачем, в порушення ст. ст. 2, 74, 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не доведено наявності порушених, оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, що підлягають захисту в судовому порядку у спосіб, передбачений частиною 3 ст. 152, частиною 1 ст. 155 Земельного кодексу України. Зокрема суду не надано правовстановлюючих документів на підтвердження факту законного володіння позивачем спірною земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Валентинівська, 64-Г. Порушення прав третьої особи - Інституту тваринництва Української аграрної академії наук оскаржуваним державним актом, позивачем також не доведено належними та допустимими доказами.
Також, судом апеляційної інстанції зазначено, що не переоформлення відповідачем державного акту відповідно до положень п. 6 Розділу Х (Перехідні положення) ЗК України не позбавляє останнього права користування такою земельною ділянкою, а також права на внесення відомостей про спірну земельну ділянку до державного реєстру земель, державна реєстрація якої здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності.
Встановивши факт відсутності порушеного (невизнання чи оспорювання) права позивача на спірну земельну ділянку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. ст. 257, 261 ЦК України (позовна давність), про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем.
У касаційній скарзі позивач просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2019 скасувати повністю, а рішення господарського суду Харківської області від 12.12.2018 залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався; на порушення положень ст. ст. 22, 23 ЗК України від 18.12.1990 та Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 28 від 15.04.1993 (далі - Інструкція № 28 від 15.04.1993), якими встановлювався порядок оформлення правовстановлюючих документів на землю станом на 1998 рік, та з урахуванням яких судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки оспорюваному державному акту; також, не враховано технічний звіт про інженерно-геодезичні вишукання, в якому зафіксовано ідентичність географічних координат спірної земельної ділянки, на якій розташовані гаражні бокси позивача, та яка належить на підставі оскаржуваного державного акту відповідачеві; крім того, передана відповідачеві земельна ділянка є частиною земельної ділянки сільськогосподарського призначення розташованої на території Кулиничівської селищної ради, що на праві постійного користування належить Дослідницькому господарству "Українка" Інституту тваринництва Української академії аграрних наук на підставі державного акту Б №047945 від 1992 року, при цьому рішення про зміну цільового призначення землі не приймалося (земля передана відповідачеві для розміщення гаражів).
Окрім цього, позивач послався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки на стадії апеляційного провадження судом прийнята заява позивача про введення адвокатом відповідача суду в оману щодо фактичних обставин справи, але докази, додані до заяви (заяви власників гаражів - членів обслуговуючого кооперативу та витяги з реєстру речових прав, з яких вбачається співпадіння адреси гаражів з адресою земельної ділянки переданої відповідачеві на підставі оспорювано державного акту) були безпідставно повернуті, а дії адвоката відповідача відповідно до ст. 43 ГПК України не визнані зловживанням процесуальними правами, що також є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції внаслідок нездатності апеляційного суду протидіяти зловживанню адвоката відповідача.
Зазначені порушення, на думку позивача, призвели до скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції та прийняття незаконного рішення про відмову у задоволенні позову.
Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення виконавчого комітету Кулиничівської селищної Ради народних депутатів № 1014 від 10.05.1996, яким гаражному кооперативу "Спартак" було надано земельну ділянку площею 0,80 га в постійне користування для будівництва індивідуальних гаражів громадян із земель дослідного господарства "Українка", відмінено рішенням виконавчого комітету Кулиничівської селищної Ради народних депутатів № 142 від 14.04.1998, як зазначено у п. 2 цього рішення, з ціллю розвитку фізкультури і спорту та більш ефективного використання земельної ділянки, перезакріплено за спортивно-комерційним клубом "Антей".
Відповідно до розпорядження Харківської районної державної адміністрації від 25.05.1998 № 452 "Про перезакріплення земельної ділянки з автогаражного кооперативу "Спартак" за ТОВ "СКК Антей" та видачу Державного акту на право постійного користування землею" вилучено із землекористування автогаражного кооперативу " Спартак " земельну ділянку площею 0,8 га, так як автогаражний кооператив "Спартак" на даний час не функціонує (пункт 1). Перезакріплено земельну ділянку площею 0,8 га, яка раніше відводилась автогаражному кооперативу "Спартак", за ТОВ "СКК Антей" в постійне користування для розміщення гаражів на території Кулиничівської селищної ради (пункт 2). Пунктом 3 цього розпорядження передбачено видати ТОВ "СКК Антей" державний акт на право постійного користування землею.
На підставі цього розпорядження видано державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_1 та вбачається, що його видано ТОВ "СКК Антей", місцезнаходження якого Харківський район с. Кутузівка, райдержадміністрацією Харківського району Харківської області у тому, що зазначеному землекористувачу надається у постійне користування 0,80 га землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для розміщення гаражів відповідно до розпорядження райдержадміністрації від 25.05.1998 № 452. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 273 від 26.05.1998.
У плані зовнішніх меж землекористування державного акту наявна схема земельної ділянки, орієнтовно, прямокутної форми, в якій зазначено її площу S=0,80 га, з описом меж суміжних землекористувачів. План зовнішніх меж землекористування підписано інженером-землевпорядником В.Я. Вакуленко.
При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач звернувся до Харківського міського голови з заявою №17 від 31.08.2018 про відновлення меж земельної ділянки з наданням дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,80 га, відповідно до державного акту на право постійного користування землею ІІ-НОМЕР_1 від 26.05.1998, для розміщення гаражів за адресою: м. Харків, вул. Валентинівська, 64-Г ; проте, на момент виникнення даного спору радою рішення щодо вирішення зазначеного питання не приймалося.
Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні з огляду на наступне.
Положеннями частини 2 ст. 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 1 ст. 15 та частини 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Таким чином, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.