ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 915/802/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"
на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 (колегія суддів: головуючий Таран С.В., Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.) та на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2018 (суддя Мавродієва М.В.)
за позовом Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Южная Стівідорінг Компані Лімітед"
про визнання договору укладеним в редакції позивача
за участю:
відповідача: Бондаренко І.О. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
Звернувшись у суд з даним позовом, Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" (далі - позивач), просило установити господарські правовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Южная Стівідорінг Компані Лімітед" (далі - відповідач) шляхом визнання укладеним договору від 15.12.2017 № 85-Р, у запропонованій ним редакції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно ухиляється від укладання договору, у зв`язку з чим він підлягає укладенню в судовому порядку.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2018, залишеним без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2019, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що відповідач повинен укласти договір, який запропонований позивачем, оскільки позивач сплачує податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який відповідач повинен компенсувати, оскільки останній користується об`єктом оренди.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами, 21.07.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області (орендодавець) та Іноземним підприємством "Южная Стівідорінг Компані Лімітед" (орендар), правонаступником якого є відповідач, було укладено договір оренди державного нерухомого майна, що перебуває на балансі позивача, відповідно до умов якого, з урахуванням внесених до нього змін, та згідно акта приймання-передачі, орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, яке визначено договором, строком до 14.08.2031 включно.
Пунктом 5.11 договору визначено, що орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна. Протягом місяця після підписання договору, укласти з балансоутримувачем орендованого майна договори відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, на комунальні послуги та компенсування плати за користування земельною ділянкою.
Суди встановили, що на виконання вказаного пункту договору відповідачем було укладено низку відповідних договорів.
Крім того, листом від 18.12.2017 № 04/1286 позивач направив відповідачу два примірника договору від 15.12.2017 № 85-Р, який він просив у позові із даної справи визнати укладеним. У цьому договорі передбачалося відшкодування витрат по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі-Податок), яке використовується відповідачем за договором оренди.
Проте листом від 28.12.2017 № 745 відповідач повідомив позивача про те, що обов`язок сплачувати Податок набув чинності після укладення договору оренди, тому відшкодування (компенсація) Податку орендарем балансоутримувачу може мати місце лише після внесення відповідних змін та доповнень до договору оренди.
Крім того, листом від 18.01.2018 № 23 відповідач вказав позивачу на те, що ні орендодавцем, ні позивачем не було ініційовано внесення змін до договору оренди в частині покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню (компенсації) балансоутримувачу Податку, тому підстави для оплати виставлених позивачем рахунків відсутні.
Суди встановили, що позивач звертався до орендодавця з відповідним листом, у якому просив його ініціювати внесення змін до пункту 5.11 договору оренди щодо покладення на відповідача обов`язку здійснювати компенсацію витрат, понесених балансоутримувачем по сплаті Податку. Орендодавець листом від 16.03.2018 № 14-11-00517 повідомив позивача про те, що він направляв на адресу відповідача проект договору про внесення змін до пункту 5.11 договору оренди з приводу Податку, але відповідач відмовився його укладати посилаючись на те, що такий обов`язок в силу вимог законодавства на нього не покладається.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, свій висновок мотивував тим, що чинним законодавством України та умовами договору оренди не передбачено обов`язку відповідача укладати з позивачем запропонований ним договір.
Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні з огляду на наступне.
Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 наведеного Кодексу передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 вказаного Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Частиною першою статті 640 зазначеного Кодексу встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а відповідно до статті 266 цього кодексу платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Суди встановили, що з 01.01.2015 в силу відповідних змін у законодавстві у власників нерухомого майна виник обов`язок сплатити Податок, який є окремим податком, що входить до складу податку на майно та є відмінним від земельного податку.
Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.