ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2019 року
м. Київ
справа № 450/1523/14-к
провадження № 51-2361км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Матієк Т. В., Яковлєвої С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Опанасюка О. В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Ситника С. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2017 року, а також касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2017 року в межах кримінального провадження № 12013150010000905 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Острів Самбірського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого там само,
у вчиненні злочину, передбаченого ст. 291 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 жовтня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 291 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь: ОСОБА_2 - 200 000 грн, ОСОБА_3 - 180 000 грн, ОСОБА_4 - 190 000 грн.
Крім того, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 6370,80 грн у рахунок відшкодування судових витрат.
Згідно з установленими судом першої інстанції обставинами ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки за таких обставин.
19 грудня 2013 року приблизно о 21:50 ОСОБА_1, будучи у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи на 10 км + 100 м автодороги "Західний обхід міста Львова", грубо порушив вимоги розділу 1 пунктів 1.3, 1.5, 1.10 (у частині значення термінів "небезпека для руху", "учасник дорожнього руху", "пішохід"), розділу 4 пунктів 4.7, 4.8, 4.14 підпунктів "а", "ґ" Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, переходячи проїзну частину дороги у непередбаченому для цього місці, лежав на смузі, призначеній для руху транспорту в напрямку до м. Яворова, намагаючись підвестися, створив аварійну обстановку для водія автомобіля "Сітроен Джампер" (державний номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_5, який в умовах темної пори доби не мав можливості своєчасно його виявити, а з моменту виявлення вимушений був, уникаючи наїзду на ОСОБА_1, змінити напрямок свого руху ліворуч та виїхати на смугу зустрічного руху, що у свою чергу призвело до зіткнення з автомобілем ГАЗ-24 (державний номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_3 та зіткнення цього транспортного засобу з автомобілем "Мазда 626" (державний номерний знак НОМЕР_3 ) під керуванням водія ОСОБА_6
Внаслідок зіткнення водій автомобіля "Сітроен Джампер" ОСОБА_5, та пасажир автомобіля ГАЗ-24 ОСОБА_7 отримали тілесні ушкодження, від яких настала їх смерть, а водій автомобіля ГАЗ-24 ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження за критерієм стійкої втрати працездатності не менш як на одну третину.
Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 27 червня 2017 року змінив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1, застосував до ОСОБА_1 положення ст. 75 КК, звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи наведене, засуджений указує на те, що вирок місцевого та ухвала апеляційного судів є необґрунтованими і невмотивованими, а його винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину не підтверджується матеріалами кримінального провадження. На думку засудженого, дії пішохода не можуть бути кваліфіковані за ст. 291 КК. Також зазначає, що у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які свідки чи докази, які би підтверджували те, коли і за яких обставин він переходив дорогу та лежав на ній, у зв`язку з цим вважає, що експерт при проведені судово-автотехнічної експертизи та складанні її висновку від 25 березня 2014 року № 1002, покладеного в основу обвинувального вироку, не маючи відповідних вихідних даних щодо цього питання, вказавши, що причиною настання дорожньо-транспортної пригоди з технічної точки зору є невідповідність дій пішохода ОСОБА_1 вимогам ПДР, вийшов за межі своїх повноважень і дав оцінку питанням, які відносяться до юридичних. Такожуказує на те, що слідчий надав вищевказаному експерту невірні й неповні вихідні дані, зокрема щодо стану автомобільної дороги, освітлення, технічного стану автомобіля "Сітроен Джампер". Вважає, що слідчий порушив його право на захист, оскільки вручив йому повідомлення про підозру без адвоката, від послуг якого він не відмовлявся. Також засуджений указує на те, що під час судового розгляду не було досліджено і спростовано тверджень сторони захисту про те, що наслідки, які настали в результаті ДТП, перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з невиконанням водієм ОСОБА_3 вимог підпункту "в" п. 2.3 ПДР.
Крім того, засуджений указує на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив і не розглянув доводів у його апеляційній скарзі, не навів докладних мотивів і підстав, керуючись якими, визнав її необґрунтованою. На думку засудженого, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). До того ж зазначає, що апеляційний суд безпідставно зазначив про відмову засудженого від проведення будь-яких експертиз із метою встановлення того, чи міг він втратити свідомість, перебуваючи на проїзній частині, оскільки, як зазначає засуджений, він неодноразово заявляв відповідні клопотання про проведення такої експертизи.
ОСОБА_1 указує на те, що при визначені розміру морального відшкодування на користь потерпілих суди не врахували його матеріального стану, віку та стану здоров`я.
Також, на думку засудженого, суди безпідставно не застосували до нього положень Закону України "Про амністію у 2014 році", оскільки інкримінований йому злочин є необережним та відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості.
У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи фактичних обставин справи, доведеності винуватості ОСОБА_1 та юридичної кваліфікації його дій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи наведене, прокурор указує на те, що апеляційний суд жодним чином не мотивував свого рішення про зміну вироку місцевого суду і звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК, оскільки останній своєї вини не визнав, не вжив жодних заходів для відшкодування заподіяної шкоди та, більше того, сам не просив у судах про призначення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК.
При цьому, на переконання прокурора, апеляційний суд залишив поза увагою наявність обставини, що обтяжує покарання ОСОБА_1, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, думку потерпілих, які наполягали на призначенні засудженому суворого покарання, наслідки, які настали в результаті дій ОСОБА_1, а саме смерть двох людей і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній людині, відсутність обставин, що пом`якшують покарання. До того ж прокурор вважає, що те, що засуджений є особою похилого віку, інвалідом 3-ї групи, вперше притягується до кримінальної відповідальності, не є обставинами, які дають підстави для застосування до нього положень ст. 75 КК. З урахуванням викладеного ухвала апеляційного суду, на думку скаржника, не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_1 зазначає, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без розгляду, оскільки її подано поза межами строку на касаційне оскарження. При цьому вказує на те, що апеляційний суд, застосовуючи до нього положення ст. 75 КК, не допустив жодних порушень, діяв виключно в межах закону та з урахуванням матеріалів кримінального провадження. Крім того, ОСОБА_1 указує на те, що після вступу вироку місцевого суду в законну силу він із пенсії сплачує потерпілим суму стягнень у рахунок відшкодування моральної шкоди, визначену судом. Вважає, що всі доводи, наведені в касаційній скарзі прокурора, є надуманими і не підтверджуються доказами.
Всі інші доводи, викладені засудженим ОСОБА_1 у запереченні на касаційну скаргу прокурора, аналогічні доводам, викладеним ним у касаційній скарзі.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу прокурора і просив її задовольнити, та заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого, навівши відповідні пояснення.
Захисник Ситник С. О. та засуджений ОСОБА_1, кожен окремо, навівши відповідні пояснення, підтримали касаційну скаргу засудженого, просили її задовольнити, а постановлені у кримінальному проваджені судові рішення скасувати, і заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатись у рішення судів нижчих ланок.
Доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду, незгоди з наданою судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Разом із тим, при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ст. 291 КК.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Доводи засудженого на заперечення його винуватості були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та знайшли належну оцінку у вироку.
Зокрема, поряд з іншими доказами, суд обґрунтовано послався на показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які зазначили, що вони чітко бачили, як на смузі руху автомобіля "Сітроен Джампер" лежало тіло людини, яке створювало перешкоду для руху та яке можна було безпосередньо виявити лише на невеликій відстані. Свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_11 впізнали ОСОБА_1 як особу, котра лежала на проїзній частині дороги. Свідок ОСОБА_10 чітко бачила, як обвинувачений після декількох спроб підвестися встав та відійшов на узбіччя дороги, де був зупинений невідомою особою чи декількома особами. Свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 підтвердили факт, що коли приїхали на місце ДТП, невідомі особи передали їм ОСОБА_1 як особу котра є винуватцем ДТП і котра лежала на дорозі. Ці ж свідки підтвердили, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння.
Також винуватість засудженого підтверджується даними, що містяться у протоколах слідчих дій, зокрема: у протоколі огляду місця ДТП зі схемою та ілюстративною таблицею; в протоколах огляду транспортних засобів; у протоколі проведення слідчого експерименту за участі свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ; у протоколі проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_6 ; у висновках експертів від 16 січня 2014 року № 233/2013 та № 234/2013, якими досліджено трупи потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_5 ; від 05 лютого 2014 року № 574/2013 та від 06 травня 2014 року № 182/ 14, якими встановлено наявність тілесних ушкоджень та ступінь їх тяжкості у потерпілого ОСОБА_3 ; у висновках судово-автотехнічної експертизи від 30 грудня 2013 року № 4764, від 21 лютого 2014 року № 4763, від 30 грудня 2013 року № 4762, якими досліджено автомобілі "Сітроен Джампер" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), НОМЕР_4 (державний номерний знак НОМЕР_2 ) та "Мазда 626" (державний номерний знак НОМЕР_3 ) відповідно; у висновку судової транспортно-трасологічної експертизи від 14 лютого 2014 року № 4765, яким досліджено обставини зіткнення автомобілів; у висновку судової-автотехнічної експертизи від 25 березня 2014 року № 1002, згідно з яким у цій дорожній ситуації водій ОСОБА_15 не мав технічної можливості уникнути наїзду на лежачого пішохода шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування без зміни напрямку руху, а водії ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не мали технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілями "Сітроен Джампер" та ГАЗ-24 відповідно шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування. З моменту настання видимості лежачого пішохода для водія ОСОБА_16 з технічної точки зору виникла не тільки небезпечна, а й навіть аварійна дорожня ситуація, в умовах якої уже не можна стверджувати, що дії вказаного водія у цій дорожній ситуації суперечили вимогам ПДР. При заданих вихідних даних з моменту виїзду зустрічного автомобіля "Сітроєн Джампер" на смугу руху автомобіля ГАЗ-24 для водія ОСОБА_3 з технічної точки зору теж виникла не тільки небезпечна, а й аварійна дорожня ситуація, як і для водія ОСОБА_6 - із моменту зіткнення автомобілів "Сітроєн Джампер" та ГАЗ-24. В умовах аварійної дорожньої ситуації дії водіїв технічними вимогами ПДР не регламентуються. За заданих вихідних даних причиною настання цієї ДТП з технічної точки зору є невідповідність дій пішохода ОСОБА_1 вимогам пунктів 1.5, 1.10 (у частині значення термінів "небезпека для руху", "учасник дорожнього руху", "пішохід"), розділу 4 "обов`язки і права пішоходів" ПДР; у висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції ОСОБА_1 від 19 грудня 2013 року, згідно з яким останній на момент проведення огляду перебував у стані алкогольного сп`яніння.
Оцінивши усі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки, і правильно кваліфікував його дії за ст. 291 КК.
Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і Верховний Суд.
Посилання засудженого на те, що дії пішохода не підлягають кваліфікації за ст. 291 КК, Верховний Суд вважає безпідставними.