Постанова
Іменем України
18 червня 2019 року
м. Київ
справа № 235/1739/18
провадження № 61-1250св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 6 вересня 2018 року у складі судді Бородавки К. П. та постанови Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів Папоян В. В., Біляєвої О. М., Новікової Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" (далі - ТОВ "Краснолиманське") про стягнення боргу з оплати часу простою з урахуванням компенсації індексу інфляції.
Позов мотивовано тим, що з 02 жовтня 2007 року він працював у ТОВ "Краснолиманське" гірником підземним очисного забою 4 розряду, а з 12 лютого 2008 року - гірником підземним очисного забою 5 розряду. Згідно наказу від 03 жовтня 2014 року №187-к ТОВ "Краснолиманське" тимчасово припинило роботу з 01 жовтня 2014 року та орієнтовно по 31 жовтня 2014 року вважається періодом простою підприємства в цілому з причин, не пов`язаних з виною працівників. Дата закінчення простою наказом не встановлена. Пунктом 5 наказу працівникам підприємства надано дозвіл не виходити на роботу до закінчення простою, якщо не виникне термінова потреба відновлення робіт. У пункті 2 цього наказу зазначено, що оплата за весь період простою для працівників буде проводитися із розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого робітнику розряду/окладу (ч.1 ст.113 КЗпП України), крім працівників, які мають бути задіяні у роботах з підтримки життєдіяльності підприємства, а саме - роботоспроможності гірничошахтного устаткування, попередження затоплення гірничих виробок тощо, а також провідного інспектора з кадрів.
Однак, позивач вважає, що визначений у наказі розмір оплати простою в розмірі 2/3 частини тарифної ставки суперечить вимогам пункту 6.5. Колективного договору ТОВ "Краснолиманське" на 2013-2014, яким передбачено, що при простої робітників, які не залучаються до ліквідації наслідків простою, який виник з виробничої ситуації, небезпечної для життя або здоров`я робітника, людей навколо, або навколишнього природного середовища, або його наслідків, оплачується у розмірах тарифної ставки.
Оскільки відповідач свій обов`язок з оплати простою, за період з 01 жовтня 2014 року по день звернення до суду, не виконав, то позивач просить стягнути на його користь суму боргу по оплаті праці за час вимушеного простою з урахуванням індексу інфляції в сумі 297 255 грн 18 коп. та понесені ним судові витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 6 вересня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Краснолиманське" на користь ОСОБА_1 заборгованість з оплати простою в розмірі 129 038 грн 40 коп. та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати оплати за час простою в розмірі 30 106 грн. У іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у період з 01 жовтня 2014 року по 15 січня 2018 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, та оскільки наказу про його звільнення останнім не приймалося, а підприємство перебувало у простої, то відповідач зобов`язаний здійснювати позивачу оплату часу простою не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду з урахуванням компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів оплати.
Постановою Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто з ТОВ "Краснолиманське" на користь ОСОБА_1 заборгованість з оплати простою в розмірі 6 264 грн та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати оплати за час простою в розмірі 6 597 грн 28 коп. У іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд, дійшов висновку, що з ТОВ "Краснолиманське" на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по оплаті простою лише за період з 1 жовтня 2014 року по 26 листопада 2014 року, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що з 27 листопада 2014 року позивач уже працював на іншому підприємстві - Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська", а тому з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість з оплати тільки за час простою в розмірі 6 264 грн та компенсація втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати оплати за час простою в розмірі 6 597 грн 28 коп.
10 січня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 6 вересня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, в якій просить змінити рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 6 вересня 2018 року, постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 301402,04 грн оплати за час простою за період з 1 жовтня 2014 року до 1 січня 2019 року та судові витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду в розмірі 15000 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано справу № 235/1739/18 з Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.
У лютому 2019 року на адресу Верховного Суду надійшла вищезазначена справа.
Касаційна скарга мотивована зокрема тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема частини четвертої статті 82 ЦПК України, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ухвалами Димитрівського суду у справах №226/3689/15ц, № 226/49/16-ц, які набрали законної сили, було встановлено, що трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ "Краснолиманське" не припинені, тому згідно вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України окремому доказуванню ці обставини не підлягають. Однак, апеляційний суд допустив порушенням вищезазначеної норми процесуального права, не спростував встановлені у рішеннях суду обставини і не прийняв їх до уваги, що призвело до неправильного вирішення справи. Судами першої та апеляційної інстанції надано неправильне тлумачення норми статті 113 КЗпП України, та замість частини третьої статті 113 КЗпП України (оплата вимушеного простою в розмірі середнього заробітку), суди помилково застосували частину першої вказаної статті (оплата часу простою не нижче від 2/3 тарифної ставки розряду працівника). Суди помилково вважали, що ситуація, яка склалася на підприємстві у вересні 2014 року і викликала простій не підпадає під дію частини першої статті 113 КЗпП України, оскільки не пов`язана з виробничою ситуацією і не є небезпечною для життя, здоров`я працівника або для людей які його оточують, і навколишнього природного середовища. Однак, судом першої інстанції було встановлено, що 5 вересня 2014 року на підприємстві виник простій, коли невідомими озброєними особами, під керівництвом колишнього директора шахти ОСОБА_2, відбулося незаконне збройне захоплення Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", на території якого здійснювало свою господарську діяльність ТОВ "Краснолиманське". 1 жовтня 2014 року вказаними особами із погрозами застосування фізичного насильства злочинним шляхом у примусовому порядку було видалено всіх працівників ТОВ "Краснолиманське" з території підприємства, були покинуті офісні приміщення підприємства та припинити трудову діяльність, що підтверджується обвинувальним актом у відношенні вказаних осіб, за кримінальним провадженням №235/2649/16-к, яке перебуває на розгляді у Красноармійському міськрайонному суді. Вказані обставини підтверджують, що простій виник у зв`язку з виробничою ситуацією, небезпечною для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма частини першої статті 113 КЗпП України. Крім того, судом допущено помилки при здійснені обрахунку компенсації індексу інфляції, яка підлягає стягненню на користь позивача, що не відповідає вимогам абзацу 3 пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянами втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159. Також, суди безпідставно відмовили у стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Краснолиманське" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач фактично припинив трудові відносини з підприємством 26 листопада 2014 року та 27 листопада 2014 року був прийнятий на роботу на інше підприємство - Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська". З моменту поновлення господарської діяльності ТОВ "Краснолиманське" врегулювало трудові відносини з 900 працівниками, тобто кожний з цих робітників безперешкодно з`явився на територію підприємства, подали до відділу кадрів відповідні заяви й отримали повний розрахунок, і лише позивач, з невідомих причин не зміг потрапити на територію підприємства. До спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення частини третьої статті 113 КЗпП України, оскільки обставини, які виникли на території ТОВ "Краснолиманське" у 2014 році не відносяться до виробничої ситуації, так як в даному випадку підприємство було захоплено озброєними особами, за обставин пов`язаних з протиправними діями третіх осіб. У зв`язку з викладеним, постанова суду апеляційної інстанції щодо стягнення оплати простою за період з 1 жовтня 2014 року до 26 листопада 2014 року у розмірі 2/3 тарифної ставки встановленого робітнику розряду/окладу є обґрунтованою та прийнятою з додержанням норм матеріального та процесуального права. Суди обґрунтовано відмовили у стягнені витрат на професійну правничу допомогу, оскільки згідно вимог частин другої, третьої статті 137 ЦПК України, така допомога може бути надана лише адвокатом, однак юридична фірма "Смаль і право" не має статусу адвокатського об`єднання, а у єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що ОСОБА_3 є адвокатом.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.