Постанова
Іменем України
10 червня 2019 року
м. Київ
справа № 522/2983/15-ц
провадження № 61-26714св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Одеська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2017 року у складі судді Кравчук Т. С. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараш А. А., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Одеська міська рада, про відновлення межі земельної ділянки.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що згідно з нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 27 липня 1987 року, реєстровий № 3-5497, йому на праві власності належить 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 600 кв. м, який складається у цілому із одного кам`яного жилого будинку, загальною площею 41,2 кв. м, зазначеного на плані під літ. "А", літньої кухні літ. "Б", двох убиралень літ. "В" та "Д", трьох сараїв літ. "Е", "Ж" та "О", гаража літ. "М", літньої кухні літ. "К", огороджень №№ 1-7, мощення І-ІV. Інша частина житлового будинку на праві власності належить відповідачу на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 31 травня 1978 року, реєстровий № 3-3005. Земельна ділянка площею 600 кв. м відведена рішенням Виконавчого комітету Кагановичської районної ради депутатів трудящих від 25 травня 1954 року № 433.
У 2004 році йому, зі слів колишньої власниці 1/2 частини житлового будинку стало відомо, що батько відповідача ОСОБА_3, на той час власник другої частини житлового будинку самовільно, без отримання письмової згоди іншого співвласника будинку та землекористувача ОСОБА_4, переніс межу між землекористувачами в сторону його земельної ділянки.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду із позовною заявою про відновлення межі земельної ділянки та відновити межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, між ним та ОСОБА_2, як співвласниками житлового будинку, згідно з технічним паспортом від 1955 року.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. визнано поважними причини пропуску та поновлено ОСОБА_1 строку позовної давності для звернення до суду із позовом. Відновлено проходження розділової межі земельної ділянки між землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, шляхом перенесення огорожі в сторону ділянки ОСОБА_2, згідно з додатком № 1, із проходженням розділової межі зовнішньої межі будинку літ. "А" по прямій лінії довжиною 7,40 м на кут будівлі літ. "К", далі поворот по прямій лінії праворуч, довжиною 7,15 м на існуючий у натурі на місцевості металевий стовп. Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у відновленні розділової межі між землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, згідно з додатком № 1, із проходженням розділової межі зовнішньої межі будинку літ. "А" по прямій лінії довжиною 7,40 м на кут будівлі літ. "К", далі поворот по прямій лінії праворуч, довжиною 7,15 м на існуючий у натурі на місцевості металевий стовп. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що строк звернення до суду позивач пропустив із поважних причин. Розділова межа між земельними ділянками, якими користуються сторони у справі, після придбання позивачем земельної ділянки у 1987 році, була змінена шляхом переміщення в сторону земельної ділянки ОСОБА_1 Відновити проходження межі можливо шляхом її перенесення в сторону земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2, згідно з додатком № 1 до судової земельно-технічної експертизи.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2017 року висновків щодо поновлення строку позовної давності. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що правовідносини між сторонами у справі щодо користування земельною ділянкою тривають із 1987 року. Триваючим є і порушення відповідачем прав позивача щодо користування земельною ділянкою, а отже, висновки щодо необхідності поновлення строку звернення до суду є помилковими. Оскільки судом першої інстанції беззаперечно встановлено, що межа між суміжними землекористувачами змінена після придбання позивачем частини житлового будинку, згоди на зміну межі ні попередній співвласник житлового будинку, ні позивач не давали, апеляційний суд погодився із тим, що вимоги позивача про відновлення меж земельної ділянки є законними та обґрунтованими.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що на день перенесення межі ОСОБА_1 ще не набув прав користування на свою земельну ділянку та не став суміжним землекористувачем, і тому права позивача порушені не були, крім того, вона ніякого відношення до зміни меж земельної ділянки не мала. Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні одночасно стверджує, що технічний паспорт від 01 липня 1987 року відображає межу між земельними ділянками на вказану дату, але в той же час вказує, що технічний паспорт не є документом, який затверджує досягнутий між суміжними землекористувачами порядок користування земельною ділянкою, хоча ніхто з землекористувачів із 01 липня 1987 року до теперішнього часу не визнавав незаконним або неправильним вказаний порядок землекористування, що зафіксований у технічному паспорті, тим самим суд допустив у своєму рішенні протиріччя, яке не усунув під час судового розгляду, що також є не допустимим.
У грудні 2017 року ОСОБА_1 подав до суду заперечення на касаційну скаргу, у яких вказав, що перенесення розділової межі до 01 липня 1987 року, коли суміжними землекористувачами були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно до чинного на той час законодавства між сторонами не відбулося. А те, що ОСОБА_3 самостійно здійснив перенесення розділової межі не отримавши на це згоди іншого суміжного землекористувача, є протиправним, та таким, що не породжує жодних прав та обов`язків до іншого землекористувача земельної ділянки у тому числі і для нього.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано указану справу до Верховного Суду.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.