Постанова
Іменем України
22 травня 2019 року
м. Київ
справа № 753/4146/18
провадження № 61-389св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 червня 2018 року у складі судді Коренюк А. М., присяжних: Кухарчук І. І., Лига О. І., та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кулішенка Ю. М., Ігнатченко Н. В., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У березні 2018 року заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою заінтересовані особи: Орган опіки і піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2, про визнання особи недієздатною.
Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що його дружина - ОСОБА_2 з грудня 2016 року страждає психічним захворюванням, у зв`язку з чим не розуміє наслідків своєї поведінки, значення своїх дій і не може керувати ними. Визнання ОСОБА_2 недієздатною необхідно для встановлення над нею опіки.
Просив визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Москва, Російської Федерації недієздатною.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 червня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що тимчасовий розлад психічного стану не може свідчити про наявність психічного захворювання (хвороби) ОСОБА_2, у зв`язку з чим вона не могла б разумно себе поводити, розуміти значення своїх дій і керувати ними. ОСОБА_2 надано до суду докази про її позитивний стан психічного здоров`я, відтак підстав для визнання її недієздатною немає.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 червня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають встановленим обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції не допущено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його заяву задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не встановлені належним чином фактичні обставини справи, які підлягали такому встановленню, надана неправильна оцінка доказам. Судами безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про виклик свідків, які б могли підтвердити психічний стан ОСОБА_2 .
Також заявник у касаційній скарзі наголошує на тому, що апеляційний суд помилково вказав, що між ним та ОСОБА_2 існує спір щодо бізнеса.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушені приписи статті 105 ЦПК України, яка передбачає обов`язковість призначення експертизи у справі, якщо необхідно встановити психічний стан особи.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.
Сторони не скористалися своїм правом та не подавали до суду відзивів на касаційну скаргу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Україна є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Відповідно до Основного Закону України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; кожен має право на повагу до його гідності; кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 21, частина друга статті 22, частина перша статті 28, частина перша статті 29, частини перша, друга статті 55 Конституції України).
Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
Відповідно до ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша - третя статті 41 ЦК України).
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.
Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.
Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено обов`язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.
Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України, заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.