Постанова
Іменем України
10 червня 2019 року
м. Київ
справа № 331/373/16-ц
провадження № 61-16443св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальна установа "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Комунальної установи "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9" на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2016 року у складі судді Антоненко М. В. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Кочеткової І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунальної установи "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9" (далі - КУ "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9") про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що наказом від 23 червня 2009 року № 40-03/286 його призначено на посаду завідуючого гастрохірургічного відділення КУ "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9". 13 січня 2016 року наказом № 33/04-03/ктр. "Про припинення трудових відношень (звільнення) з завідуючим гастрохірургічного відділення ОСОБА_1 " його звільнено з посади за відсутність на робочому місці 30 грудня 2015 року із 12 год 00 хв до 15 год 42 хв, тобто більше ніж три години, та за перебування у робочий час у стані алкогольного сп`яніння на підставі пункту 4 статті 40 та пункту 7 статті 40 КЗпП України із 13 січня 2016 року. Вважає, що наказ про звільнення є незаконними та необґрунтованими, оскільки будь-яких порушень трудової дисципліни ним допущено не було, а підстави для накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення відсутні. Безпідставність твердження відповідача, щодо здійснення ним прогулу спростовується тим, що 30 грудня 2015 року о 13 год 45 хв, знаходячись на своєму робочому місці, він проводив огляд хворого ОСОБА_3 у приймально-діагностичному відділенні та оформив направлення на госпіталізацію хворого, про що є запис в історії хвороби № 4418. 30 грудня 2015 року він був відсутній на робочому місці близько однієї години, причину своєї відсутності він виклав у рапорті від 04 січня 2016 року, поданому на ім`я головного лікаря ОСОБА_4, де зазначив, що він протягом цього часу знаходився у морзі другого дитячого патологоанатомічного відділення, де був присутній на розтині хворого, померлого із 29 на 30 грудня 2015 року, у якого була підозра на гострий панкреатит. Крім того, в акті про відсутність на робочому місці від 30 грудня 2015 року не вказано час, коли його складено, також із акта не зрозуміло, яким чином особи, які його склали: Пасько-Овчаренко В. А., ОСОБА_6, ОСОБА_7 визначили, що він відсутній на робочому місці 30 грудня 2015 року із 12 год 00 хв до 15 год 42 хв; чи знаходились вони у цей час у гастрохірургічному відділенні або про його відсутність їм повідомили інші особи, чи перевіряли вони його перебування у цей час на території лікарні тощо. Звільняючи його, відповідач вказував, що він знаходився на роботі у нетверезому стані, посилаючись на акт про знаходження на роботі у нетверезому стані та його відмову від проходження медичного огляду у присутності головного лікаря. Акт про знаходження на роботі у нетверезому стані містить багато невідповідностей, які викликають сумнів у його достовірності, а саме: невідповідність у часі - вказано, що він залишив своє робоче місце о 14 год 30 хв, проте зірвав роботу патологоанатомічного відділення у період із 13 год 30 хв до 15 год 00 хв; невідоме місце та час складання акта; не зрозуміло, яким чином Пасько-Овчаренко В. А. і ОСОБА_6 в один і той самий час могли перебувати на території КУ "ЗПБ", де засвідчили, що позивач був у нетверезому стані, і на території КУ "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9", де засвідчили, що він відсутній на робочому місці. Вказує, що від проходження медичного огляду він відмовився, оскільки були відсутні об`єктивні причини для проходження такого огляду, а також через те, що в нього існували обґрунтовані підозри вважати, що результати такого огляду можуть бути сфальсифіковані через упереджене ставлення до нього керівництва. Зокрема, головний лікар неодноразово вимагав від нього звільнитися за власним бажанням. Відповідач тричі накладав на нього необґрунтовані дисциплінарні стягнення, які оскаржувалися у судовому порядку, визнані протиправними та скасовані судом. Також, підтвердженням того, що 30 грудня 2015 року він не перебував у стані алкогольного сп`яніння, є довідка КУ "Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медицини м. Запоріжжя" від 30 грудня 2015 року.
Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати протиправним та скасувати наказ в. о. головного лікаря КУ "Запорізька міська багатопрофільна лікарня № 9" Пасько-Овчаренко В. А. від 13 січня 2016 року № 33/04-03/ктр. "Про припинення трудових відношень (звільнення) з завідуючим гастрохірургічного відділення ОСОБА_1 " та поновити його на посаді завідуючого гастрохірургічного відділення КУ "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9"; стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 14 856,38 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ в. о. головного лікаря КУ "Запорізька міська багатопрофільна лікарня № 9" Пасько-Овчаренко В. А. від 13 січня 2016 року № 33/04-03/ктр "Про припинення трудових відношень (звільнення) з завідуючим гастрохірургічного відділення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідуючого гастрохірургічного відділення КУ "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9". Стягнуто з КУ "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 13 січня по 13 травня 2016 року в розмірі 15 435,20 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що при звільнені ОСОБА_1 за пунктом 4 та пунктом 7 статті 40 КЗпП України, в. о. головного лікаря КУ "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9" Пасько-Овчаренко В. А. порушено процедуру притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та не доведено факт порушення ним трудових обов`язків.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що 30 грудня 2015 року позивач не перебував у стані алкогольного сп`яніння, оскільки, саме в цей день у зв`язку з отриманою травмою він проходив обстеження у КУ "Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медицини м. Запоріжжя" про що є довідка від 30 грудня 2015 року.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
У січні 2017 року КУ "Запорізька міська багатопрофільна лікарня № 9"подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що свідки були попереджені в суді про відповідальність за надання неправдивих свідчень. При таких обставинах, зважаючи на вирішення судів витікає, що всі свідки брехали, тобто надавали свідомо не правдиві свідчення, а запис в історії хвороби пацієнта є дійсним доказом. Із показань свідків витікає, що позивач приблизно з 15 год 00 хв до 15 год 15 хв благополучно вживав за столом алкоголь у ПАО № 5, а суддя стверджує, що ці свідчення спростовуються тим, що позивач проводив огляд хворого у приймально-діагностичному відділенні та оформив направлення на госпіталізацію хворого про що є запис в історії хвороби. Група крові, яку позивач здав на дослідження на предмет наявності алкоголю, є першою а резус фактор R(-) негативний, проте за інформацією, яку відповідач також просив долучити до матеріалів справи, з інших лікувальних установ, випливає, що група крові позивача друга, а резус фактор R(+) позитивний, при таких обставинах виникла суперечність в джерелах доказів.
У червні 2017 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 надійшли заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними та обгрунтованими.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано указану справу до Верховного Суду.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.