ПОСТАНОВА
Іменем України
19 червня 2019 року
Київ
справа №570/435/17
провадження №К/9901/24355/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 570/435/17
за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м.Рівне Департаменту патрульної поліції, інспектора роти № 4 лейтенанта поліції Дуляницького Павла Івановича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2017 року (суддя Сидоренко С.М.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2017 року (судді Франтовська К.С., Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В.),
І. Суть спору
1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в м. Рівне Департаменту патрульної поліції та інспектора роти № 4 лейтенанта поліції Дуляницького П.І., в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії АР № 126442 від 29 січня 2016 року про накладення адміністративного стягнення в розмірі 255,00 грн. за порушення вимог частини першої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП).
2. Позовні вимоги обґрунтував тим, що зупинка транспортного засобу у невстановленому місці була вимушеною і зумовлена несправністю двигуна. Вважає, що працівник патрульної поліції виніс постанову з порушенням процедури, позаяк не оформив протоколу про адміністративне правопорушення і розглянув справу на місці вчинення правопорушення, а не за місцем його вчинення, що не одне і те саме.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Відповідно до постанови у справі про адміністративне порушення серії АР № 126442 від 29 січня 2016 року, до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. за правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КпАП. Позивачу поставлено за провину те, що він 15 лютого 2016 року о 11:20 год., керуючи належним легковим автомобілем марки "Opel Astra", державний номерний знак НОМЕР_1, рухався вулицею Макарова у м. Рівному, зупинив транспортний засіб в зоні дії знаку "Зупинка заборонена", чим порушив правила зупинки та вимоги дорожнього знаку, передбаченого п.3.34 розділу 33 додатку 1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР).
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Рівненський районний суд Рівненської області постановою від 19 травня 2017 року відмовив у задоволенні позову повністю.
5. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
6. Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 жовтня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.
7. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не заперечує порушення знаку дорожнього руху 3.34 "Зупинка заборонена", проте вказує на те, що зупинка була вимушеною, внаслідок технічної несправності автомобіля.
8. З посиланням на пункт 15.14, пункт 1.10 ПДР суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами існування пов`язаних з технічною несправністю автомобіля позивача обставин (проведення роботи щодо діагностування можливості експлуатації автомобіля,зокрема, системи керування двигуном та живлення). Жодних ремонтних робіт відповідно до пояснень позивача не проводилося, висновку щодо наявності технічних несправностей не було.
9. Зауважив також, що стосовно правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху протокол про адміністративне правопорушення не складається і правила статей 278, 279 КпАП до спірних правовідносин не застосовується.
10. На думку цього суду, відповідач довів правомірність свого рішення, що підтверджується доказами, передбаченими статтями 251, 252 КпАП, які доводять вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 122 КпАП.
IV. Касаційне оскарження
11. У касаційні скарзі позивач, з покликанням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
12. На обґрунтування касаційної скарги зазначив, що суд першої інстанції відмовився викликати і допитати свідка, як того просив позивач. На думку останнього, свідок міг би підтвердити те, що зупинка транспортного засобу була вимушеною, відтак що складу адміністративного правопорушення в діях позивача не було.
13. Вважає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі вимог апеляційної скарги, зазначивши про те, що протоколу адміністративного правопорушення складати не потрібно, натомість не надав належної правової оцінки його доводам, викладеним в апеляційній скарзі щодо допиту свідка, тому залишив постанову суду першої інстанції без змін помилково.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
14. Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.