Постанова
іменем України
13 червня 2019 року
м. Київ
справа № 204/1956/16-к
провадження № 51-4060 км 18
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Стороженка С.О.,
суддів Бородія В.М., Шевченко Т.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Крохмаль В.В.,
прокурора Руденко О.П.,
захисника Магея І.В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого
ОСОБА_1 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 28 грудня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040680003338, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, жителя
АДРЕСА_1 ), зареєстрованого в АДРЕСА_2, раніше судимого: 22 листопада 2010 року - за вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська за ч. 2
ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років і звільненого 27 червня 2014 року на підставі ст. 81 КК умовно-достроково на невідбутий строк тривалістю 2 роки 3 місяці 3 дні,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115,
ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 20 березня 2017 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 15 ч.1 і ст. 115 КК - на строк 10 років; ч. 2 ст. 187 КК - на строк
9 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 2
ст. 289 КК - на строк 8 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, а на підставі ст. 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань визначено за сукупністю злочинів покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. На підставі ст. 71 КК до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська від 22 листопада 2010 року й остаточно визначено за сукупністю вироків покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
Зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення
з 21 грудня 2015 року до 20 березня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі відповідно до Закону України
від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (далі - Закон № 838-VIII).
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 28 грудня 2017 року залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII) зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього увʼязнення з 21 березня до 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього увʼязнення за два дні позбавлення волі.
ОСОБА_1 визнано винуватим у закінченому замаху на умисне вбивство, нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, скоєного особою, яка раніше вчинила розбій, та в незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно, за обставин, установлених судом та детально викладених у вироку.
19 грудня 2015 року приблизно о 03:00 біля будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_1 в салоні автомобіля таксі ВАЗ-111830 ЗНГ (д.р.з. НОМЕР_1 ), що належав ОСОБА_2, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи умисел, направлений на умисне вбивство, завдав потерпілому,
який перебував на водійському сидінні автомобіля, декількох ударів ножем
в обличчя та у голову. ОСОБА_2 почав чинити опір та залишив салон автівки, але ОСОБА_1, переслідуючи його, також вийшов із салону автомобіля, ззаду впритул наблизився до потерпілого і знову почав заподіювати йому ударів ножем
у правий бік тулуба, в результаті чого ОСОБА_2 упав біля автомобіля обличчям на землю, а ОСОБА_1, сівши на нього та позбавивши таким
чином можливості чинити опір, продовжив завдавати ударів ножем по потилиці та шиї. Унаслідок цих дій ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження
небезпечні для життя в момент заподіяння, а також легкі тілесні ушкодження.
Таким чином, ОСОБА_1 виконав усі дії, що вважав необхідними, але не довів
до кінця свого злочинного умислу, направленого на умисне вбивство
ОСОБА_2 з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілому в подальшому було надано своєчасну кваліфіковану медичну допомогу, що запобігла його смерті.
Крім того, цього ж дня за тією ж адресою близько 03:15 ОСОБА_1, керуючись раптово виниклим злочинним умислом, направленим на незаконне заволодіння вказаним автомобілем, сів у його салон, запустив двигун та повторно, незаконно всупереч волі власника, не маючи жодного права на керування та розпорядження зазначеним транспортним засобом, розпочав на ньому рух, однак, не маючи навиків у керуванні цим транспортним засобом, після спроб маневру залишив автомобіль на місці вчинення кримінального правопорушення.
Цього ж дня о 03:20 у ОСОБА_1, який раніше вже був засуджений за вчинення розбійного нападу, раптово виник умисел, спрямований на заволодіння майном ОСОБА_2 Погрожуючи потерпілому ножем, ОСОБА_1 незаконно заволодів його грошима на суму 400 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі та в доповненні до неї просить скасувати судові рішення щодо нього у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що за ч. 2 ст. 187 та ч. 2 ст. 289 КК його засуджено необґрунтовано й у справі відсутні докази, які би підтверджували його винуватість за вказаними обвинуваченнями. Крім того, засуджений зазначає, що не мав наміру вбивати потерпілого, про що свідчать наявні у справі докази, яким суд при постановленні вироку дав неправильну оцінку, і що смерть потерпілого не настала, оскільки він, ОСОБА_1, за власним бажанням припинив завдавати йому тілесних ушкоджень. Вважає, що діяв із непрямим умислом, і його дії мають бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК, а покарання призначено з урахуванням думки потерпілого, який просив призначити йому мінімальне покарання. На думку
ОСОБА_1 , висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, суд не в повному обсязі дослідив обставини події та докази у справі, показання потерпілого та свідків, не встановив мету та мотиву вчинення злочину. Також указує на те, що у суді першої інстанції не велась аудіофіксація судового засідання, його не було ознайомлено з матеріалами справи, слідчі дії у справі проводились без участі понятих та аудіо і фотофіксації цих дій, у матеріалах кримінального провадження відсутні сторінки з 49 по 120, а також протокол огляду місцевості, а крім того, орган досудового слідства після закінчення слідства йому не роз`яснив його прав та обов`язків. Засуджений вважає, що апеляційний суд усупереч вимогам кримінального процесуального закону належним чином не розглянув доводів, наведених в апеляційних скаргах, поданих ним та його захисником.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Матей І.В. підтримали доводи в касаційній скарзі засудженого і доповненні до неї та просили її задовольнити.
У судовому засіданні прокурор заперечила щодо задоволення касаційної скарги засудженого та просила залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, доводи в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 про необґрунтованість його засудження за ч. 2 ст. 187 та ч. 2 ст. 289 КК та неправильну кваліфікацію дій за ч. 1 ст. 115 КК були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано визнали ці доводи безпідставними, оскільки вони не знайшли свого підтвердження. Колегія суддів погоджується з таким висновками судових інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів із точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши докази, належно їх оцінивши, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості
ОСОБА_1 в закінченому замаху на умисне вбивство ОСОБА_2, у нападі з метою заволодіння майном потерпілого, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для його життя і здоров`я, та в незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно, за обставин, які виклав у вироку.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні зазначених злочинів підтверджується частково показаннями самого засудженого, а також показаннями потерпілого ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, даними протоколів огляду місця події, обшуку квартири, слідчого експерименту, висновків експертиз, відеозапису з відеореєстратора автомобіля потерпілого ОСОБА_2 .
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не заперечуючи факту завдання ним потерпілому ножових поранень, зазначає, що наміру вбивати останнього не мав і смерть потерпілого не настала, оскільки він за власним бажанням припинив завдавати йому тілесних ушкоджень, а тому його (засудженого) дії неправильно розцінено судовими інстанціями як замах на умисне вбивство ОСОБА_2 .
Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлював правову позицію про те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом за наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо їх було включено в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчинити замах на їх досягнення.
Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи", суди повинні ретельнодосліджуватидокази, щомаютьзначення для з`ясуваннязмістуіспрямованостіумислувинного. Питання про умисел необхідно вирішувативиходячиізсукупностівсіхобставинвчиненогодіяння, зокремавраховуватиспосіб, знаряддязлочину, кількість, характерілокалізаціюпораненьтаіншихтілеснихушкоджень, причиниприпиненнязлочиннихдій, поведінкувинногоіпотерпілого, щопередувалаподії, характер їх стосунків. Визначальнимприцьомуєсуб`єктивнеставленнявинногодонаслідківсвоїхдій.