ПОСТАНОВА
Іменем України
18 червня 2019 року
Київ
справа №812/778/17
адміністративне провадження №К/9901/40292/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Головного управління ДФС України у Луганській області
на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2017 (головуючий суддя: Свергун І.О.)
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 (головуючий суддя: Геращенко І.В., судді: Арабей Т.Г., Міронова Г.М.)
у справі №812/778/17
за позовом Колективного підприємства "Ювелірпобутсервіс"
до Головного управління ДФС у Луганській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Колективне підприємство "Ювелірпобутсервіс" (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, ДПІ), в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.05.2017 № 0002651203 про збільшення суми грошового зобов`язання із орендної плати за землю на 28439,38 грн. за основним платежем та на 7109,84 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.05.2017 № 0002651203.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм пункту 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України (далі - ПК), ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) За доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували, що при нарахуванні сум податкового зобов`язання із орендної плати за земельну ділянку відповідач правомірно виходив із умов договору оренди, які є підставою для нарахування орендної плати безвідносно до рішень органу місцевого самоврядування, яким встановлюються або змінюються її розмір.
У поданому на касаційну скаргу відзиві, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну, а судові рішення - без змін.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошового зобов`язання із орендної плати за земельну ділянку та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті камеральної перевірки від 28.04.2017 № 224/12-32-12-03/20171137. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пунктів 288.1, 288.5 ст. 288 ПК, а саме: занижено податкові зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки у податковому обліку за березень-грудень 2014 року, 2015 та 2016 роки, січень-березень 2017 року на загальну суму 28439,38 грн.
За наслідками висновків акту перевірки відповідачем відносно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 18.05.2017 № 0002651203 про збільшення суми грошового зобов`язання із орендної плати за землю на 28439,38 грн. за основним платежем та на 7109,84 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Сєвєродонецькою міською радою (орендодавець) було укладено договір оренди землі від 13.08.1996 № 107, відповідно до якого орендодавець надає орендарю в строкове платне користування земельну ділянку площею 69 кв. м. До вказаного договору між сторонами було укладено ряд додаткових угод, поміж якими додатковою угодою від 22.06.2011 було внесено зміни до договору від 13.08.1996 щодо розміру орендної плати, а також розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Так, значення нормативної грошової оцінки встановлено у 77793,36 грн., а розмір орендної плати встановлено у наступних розмірах: з 01.07.2011 по 31.12.2011 - 5601,12 грн. на рік, що складає 7,20% від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2012 по 31.12.2012 - 6534,64 грн. на рік, що складає 8,40% від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 7468,16 грн. на рік, що складає 9,60% від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 8401,68 грн. на рік, що складає 10,80% від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2015 - 9335,20 грн. на рік, що складає 12% від нормативної грошової оцінки.
Виходячи із вказаних розмірів орендної плати позивач здійснив самостійне декларування орендної плати за земельну ділянку. Однак 20.02.2015 та 09.11.2015 позивачем подані уточнюючі податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), якими було відкориговано показники орендної плати за 2014 та 2015 роки.
Коригування показників податкових зобов`язань із орендної плати за земельну ділянку позивачем обґрунтовано визнанням протиправним та скасування рішення Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 29.03.2011 № 431 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка" постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 у справі № 2а/1227/3807/2011 (набрала законної сили 01.04.2014); та рішення від 28.04.2011 № 516 "Про затвердження коефіцієнтів орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду з земель міської ради" постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11.12.2012 у справі № 1227/3809/2012.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для висновку ДПІ про заниження сум податкового зобов`язання із орендної плати за землю стало те, що позивач здійснював їх розрахунок у меншому розмірі, ніж встановлено у договорі оренди від 13.08.1996 № 107 із врахуванням додаткової угоди від 22.06.2011.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов до висновку про протиправність збільшення позивачу сум грошового зобов`язання із орендної плати за земельні ділянки згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням виходячи із розмірів орендної плати, визначених додатковою угодою від 22.06.2011. Цей висновок умотивовано тим, що при укладенні додаткової угоди від 22.06.2011 не було здійснено її державну реєстрацію, а отже у силу норм ст. 18 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон № 161-XIV) та ст. 654 Цивільного кодексу України, така додаткова угода не набрала чинності та не має наслідком виникнення прав та обов`язків по ним для сторін такої угоди.
Однак із такими висновками судів можна погодитися лише частково.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.147 пункту 14.1 ст. 14 ПК (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Після набрання законної сили змін до ПК Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII плату за землю було віднесено до місцевих податків у складі податку на майно, та підпункт 14.1.147 викладено у наступній редакції: плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.