ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 925/916/17
Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Булгакова І.В., Дроботова Т.Б., Львов Б.Ю., Пільков К.М., Ткач І.В., Ткаченко Н.Г.
за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
представник - адвокат Родіна Т.М. (довіреність №14-214 від 24.05.2019)
відповідач - Публічне акціонерне товариство "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"
представник - адвокат Беленкова В.В. (довіреність №23 від 12.03.2018)
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 27.03.2018
у складі колегії суддів: Корсакова Г.В. (головуючий), Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.
у справі № 925/916/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"
про визнання договору укладеним
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Короткий зміст позовних вимог
1. 19.07.2017 шляхом надіслання поштового відправлення Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" (далі - ПАТ "Черкасигаз", відповідач) з позовом про визнання укладеним договору на експлуатацію газорозподільної системи (далі - ГРС) та її об`єктів на запропонованих позивачем, як власником об`єктів газорозподільних систем, умовах, викладених у прохальній частині позовної заяви.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до пункту 2.7. рішення Правління ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 12.05.2016 на Філію "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" покладено здійснення функцій із забезпечення ефективного користування об`єктами газорозподільних систем, в тому числі забезпечення належного використання, експлуатації та контролю за майном (об`єктами) газорозподільних систем як таких, що належать державі та передані Компанії в користування згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747, так і тих, що належать Компанії та обліковуються на її балансі. Філія "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" листом від 06.06.2017 №50/12-711 направила на адресу відповідача - ПАТ "Черкасигаз" прошитий, пронумерований та скріплений печаткою договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів від 06.06.2017 №50/12/02/17, додаток 1 Перелік та балансова вартість майна, яке передається в експлуатацію користувачу (відповідачу), додаток 2 звіт про виконання договору в 2-х примірниках та документи, що підтверджують повноваження особи на їх підписання; згідно з додатком 1 до договору від 06.06.2017 №50/12/02/17 передачі користувачу підлягає таке майно: "Газопровід високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт Цибулів ГГРП м. Монастирище" та "Підвідний газопровід від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці"; 30.06.2017 на адресу позивача надійшов лист ПАТ "Черкасигаз" від 29.06.2017 №1299/08 з підписаним та скріпленим печаткою договором на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів від 06.06.2017 №50/12/02/17 та протоколом розбіжностей до нього, з яким позивач частково не погодився, так як запропоновані ПАТ "Черкасигаз" умови договору від 06.06.2017 №50/12/02/17 не містять таких істотних умов, як ціна та строк дії договору, а відповідачем не враховано, що укладення спірного договору на запропонованих позивачем умовах є способом управління окремим індивідуально визначеним майном Компанії, яке буде закріплено за відповідачем, як оператором ГРС, на договірних засадах; позивач доводив, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не має можливості самостійно забезпечувати експлуатацію ГРС та її об`єктів, оскільки не має ліцензії на провадження господарської діяльності на ринку природного газу, а також відповідних служб для фактичного здійснення ремонту ГРС, тому зобов`язаний передати спірні об`єкти ГРС відповідачу, як спеціалізованому підприємству-ліценціату; зважаючи на те, що за змістом пункту 5 Статуту ПАТ НАК "Нафтогаз України" метою діяльності Компанії є одержання прибутку від провадження господарської діяльності, то передання відповідачу в користування належного позивачу майна (ГРС) на безоплатних умовах суперечитиме статутній діяльності позивача. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про визнання договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів від 06.06.2017 №50/12/02/17 укладеним у запропонованій позивачем редакції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. 25.09.2017 Господарський суд Черкаської області вирішив позов задовольнити та визнав договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів укладеним на умовах, визначених пунктом 2 резолютивної частини зазначеного судового рішення.
3.1. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на правовідносини, які склалися між сторонами спору, поширюються приписи Кодексу газорозподільних систем та Закону України "Про ринок природного газу", що визначають відповідальність оператора ГРС за безпечну експлуатацію газорозподільних систем та обов`язковість укладення договору на експлуатацію газорозподільних систем з їх власниками, у зв`язку з чим відхилив, як необґрунтовані, доводи відповідача про відсутність правових підстав у позивача, як власника спірної газорозподільної системи, зобов`язувати відповідача, як користувача, до укладення договору на експлуатацію ГРС та її об`єктів. Судом встановлено, що суперечності між сторонами при укладенні спірного договору виникли щодо встановлення плати за експлуатацію об`єктів ГРС, так як відповідач, як її користувач, вважав, що експлуатація спірного майна (ГРС) позивача має здійснюватися відповідачем безоплатно. Пунктом 2.15.1. договору №50/12/02/17, поданого на затвердження до місцевого суду, визначено, що користувач (відповідач) починає здійснювати плату за експлуатацію майна, передбачену цим пунктом Договору, починаючи з місяця, наступного за місяцем затвердження НКРЕКП користувачу тарифу на послуги з розподілу природного газу з урахуванням зазначеної в абзаці першому цього пункту річної плати. Отже, до затвердження зазначеного тарифу відповідач не матиме додаткового обов`язку щодо здійснення плати за експлуатацію майна за цим договором, а тому укладення спірного договору на запропонованих позивачем умовах не створює жодних негативних наслідків для відповідача в частині оплати за користування газорозподільною системою позивача до затвердження НКРЕКП відповідного тарифу користувачу. Суперечностей щодо предмета та строку дії договору у сторін не виникло. Місцевий суд дійшов висновку, що відповідачем не підтверджено належними та достатніми доказами того, що запропонована позивачем редакція договору на експлуатацію ГРС та її об`єктів порушує права й законні інтереси відповідача, як користувача ГРС, та суперечить вимогам чинного законодавства, а тому визнав спірний договір укладеним на умовах позивача як власника газопроводу високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт Цибулів ГГРП м. Монастирище" та підвідного газопроводу від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці, укладення договору експлуатації яких є предметом спору.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
4. 27.03.2018 Київський апеляційний господарський суд вирішив апеляційну скаргу відповідача задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 25.09.2017 скасувати, прийняти у справі №925/916/17 нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, стягнути з позивача на користь відповідача 1 760 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
4.1. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони спору - позивач, як власник відповідних об`єктів газопостачання, та відповідач, як оператор ГРС, не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору на експлуатацію ГРС та її об`єктів, а тому в силу частини 8 статті 181 Господарського кодексу України спірний договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Договір на експлуатацію складових ГРС, визнання якого укладеним є предметом спору у справі №925/916/17, не базується на державному замовленні, не є обов`язковим до укладення в силу закону, попередні домовленості сторін спору щодо укладення спірного договору відсутні, а тому немає законних підстав для зобов`язання відповідача до укладення спірного договору або визнання його укладеним в судовому порядку. При цьому, зазначений в додатку №3 до Кодексу газорозподільних систем договір на експлуатацію складових газорозподільної системи не визначений як типовий або примірний, а Кодексом ГРС не встановлено обов`язку сторін щодо дотримання форми такого договору, у зв`язку з чим, договір на експлуатацію ГРС вчиняється сторонами на основі їх вільного волевиявлення та спільної домовленості щодо його істотних умов, в тому числі щодо ціни, що встановлюється за використання об`єктів газорозподільних систем.
4.2. При розгляді спору у справі №925/916/17 апеляційним судом враховано правову позицію Верховного Суду у Постанові від 06.02.2018 у справі №911/2354/17 про відсутність підстав для зобов`язання відповідача, як користувача ГРС, укладати спірний договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів або визнавати його укладеним в судовому порядку, оскільки укладення такого виду господарських договорів не є обов`язковим, тоді як сторони не досягли попередніх домовленостей щодо його укладення та не погодили всі істотні умови спірного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
5. Не погоджуючись з прийнятим у справі №925/916/17 рішенням апеляційного суду, позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 та залишити в силі рішення Господарського суду Черкаської області від 25.09.2017, судові витрати за подання апеляційної та касаційної скарг покласти на відповідача.
5.1. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив про прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 у справі №925/916/17 з порушенням вимог законодавства, що регулює порядок експлуатації газорозподільних систем, та без урахування апеляційним судом обставин того, що спірні об`єкти ГРС перебувають в користуванні відповідача, як оператора ГРС, за відсутності укладеного з позивачем, як власником ГРС, договору на їх експлуатацію, що не узгоджується з вимогами частини 1 статті 37 Закону України "Про ринок природного газу" щодо користування оператором газорозподільною системою на законних підставах, та порушує права позивача на одержання плати за користування відповідачем належними йому на праві власності об`єктами ГРС.
5.2. Позивач заперечував доводи відповідача про те, що договір на експлуатацію ГРС та її об`єктів має відповідати договору, викладеному в додатках 3-5 до Кодексу газорозподільних систем, оскільки такі договори не є типовими або примірними, тому при укладені такого виду господарських договорів сторони керуються принципом свободи договору та погоджують його умови на основі їх вільного волевиявлення. Така позиція підтверджується листом Міністерства юстиції України №1575/277-0-4-16/10 від 20.01.2016, офіційною відповіддю державного регулятора НКРЕКП на запит позивача №5540/16.3.1/7-17 від 23.05.2017 та судовими рішеннями в адміністративній справі №826/370/16 за позовом Дочірної компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сфері енергетики України про визнання протиправною та скасування постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2494. Позивач зазначив, що у справі №826/370/16 адміністративними судами розглядався спір про визнання протиправною та скасування постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2494, якою затверджено Кодекс газорозподільних систем, в частині абзаців 1, 2 пункту 2 глави 1 Розділу III Кодексу газорозподільних систем та додатків 3-5 до цього Кодексу. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2016, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Суди дійшли висновку, що сторони при укладенні договорів, визначених у додатках 3-5 Кодексу ГРМ (крім газових мереж, що є державним майном), мають право викласти зміст договору у довільній формі, що не суперечить чинному законодавству, так як зазначені у додатках 3-5 Кодексу ГРМ договори не визначені як типові або примірні, а Кодексом не встановлено обов`язковості дотримання їх форми власником та оператором ГРС.
5.3. Позивач зауважив, що умови договорів, які затверджено додатками 3-5 до Кодексу газорозподільних систем, для ПАТ НАК "Нафтогаз України" не є прийнятними як типові, оскільки передбачають умови щодо передачі майна на баланс оператора ГРС, що не є можливим в силу частини 6 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", а також умови щодо внесення власником газопроводу плати оператору ГРС за її експлуатацію та обслуговування позбавляють позивача, як власника майна та особи, що здійснює комерційну діяльність, права на одержання прибутку від експлуатації його майна третіми особами (оператором ГРС) та порушує вимоги статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України про непорушність права власності та заборону державі втручатися у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном на власний розсуд.
5.4. Позивач наполягав на неправильному застосуванні апеляційним судом вимог частини 1 статті 187 Господарського кодексу України з посиланням на те, що укладення договору експлуатації належного йому газопроводу є обов`язковим на підставі закону (частини 1 статті 37 Закону України "Про ринок природного газу").
Доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу та поясненнях у справі
6. Відповідач зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про обов`язковість укладення спірного договору на експлуатацію газорозподільних систем на умовах, запропонованих позивачем відповідачу, оскільки укладення таких господарських договорів не є обов`язковим в силу приписів Кодексу газорозподільних систем, а сторони вправі відступити від дотримання форми такого договору та визначити його умови за взаємною згодою.
7. Відповідач доводив, що суд апеляційної інстанції надав правильну оцінку змісту Договору на експлуатацію газорозподільних систем №50/12/02/17, запропонованому позивачем йому до укладення шляхом надіслання листа 06.06.2017, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав визнавати спірний договір укладеним в судовому порядку, оскільки укладення такого договору не є обов`язковим для сторін спору в силу частини 3 статті 179 Господарського кодексу України, між сторонами відсутні попередні домовленості щодо його укладення, а за змістом договору не вбачається погодження сторонами всіх його істотних умов, зокрема, щодо предмета та ціни договору.
8. Відповідач стверджував, що за змістом спірного договору на умовах позивача встановлюються правовідносини оренди - строкового платного використання відповідачем складових Єдиної газотранспортної системи України, що суперечить приписам частини 6 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", а тому позов про визнання спірного договору укладеним не підлягає задоволенню.
9. Відповідач зазначив, що за змістом частин 3, 4 статті 179 та статті 187 Господарського кодексу України вбачається, що спонукання до укладення договору в судовому порядку можливе за наявності прямої вказівки закону про укладення такого договору, тому за умов відсутності, на його думку, в чинному законодавстві України вимоги щодо обов`язкового укладення власником газорозподільної системи з оператором ГРС договору на її експлуатацію та не встановлення його типової чи примірної форми, укладення такого договору на визначених власником ГРС умовах в односторонньому порядку суперечитиме принципу свободи договору.
10. Відповідач доводив безпідставність застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №95 при визначенні ціни за експлуатацію відповідачем, як оператором, газорозподільною системою позивача, оскільки зазначеним підзаконним нормативним актом врегульовано питання використання газорозподільних систем або їх складових, власником яких є держава Україна.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
11. З огляду на повноваження суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень в касаційному порядку відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу позивача щодо доводів про порушення судом апеляційної інстанції положень статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, статті 187 Господарського кодексу України, Кодексу газорозподільних систем, статті 37 Закону України "Про ринок природного газу", статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт".
А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги і висновків судів попередніх інстанцій
12. Юридичний аналіз положень статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що власникові належать права володіння, користування та управління майном, якими він користується на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Разом з тим, обмеження прав власника у свободі користування належним йому майном повинно здійснюватися з дотриманням прав особи на "мирне володіння майном" відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає можливість контролю держави за використанням майна особою відповідно до "спільних інтересів". У такому випадку судами повинно досліджуватися два питання: чи переслідує держава, яка встановила контроль щодо певного майна, законну мету забезпечення "спільних інтересів"; чи є функціонування цього законодавства і здійснюваний за його допомогою контроль пропорційним переслідуваній меті (справа "Сколло проти Італії" рішення ЄСПЛ від 28.09.1995, справа "Серявін та інші проти України" рішення від 10.02.2011).
Відтак, вирішуючи спір, щодо обмеження власника у свободі укладення договору щодо експлуатації його майна судам належить досліджувати чи було таке обмеження застосоване державою в особі її компетентних органів з метою використання майна для забезпечення "спільних інтересів" та чи є таке втручання пропорційним переслідуваній меті.
13. Оскільки позивачем у справі №925/916/17 є ПАТ НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем", правовий статус майна якого має ряд особливостей, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне проаналізувати правовий статус майна позивача, що є об`єктом експлуатації за спірним договором (газопроводу високого тиску та підвідного газопроводу, набутих у 2004 році внаслідок господарської діяльності ПАТ НАК "Нафтогаз України").
При цьому, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду приймає до уваги наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, директора Інституту економіко правових досліджень Національної академії наук України доктора юридичних наук, професора Устименко В.А. №299/78 від 04.03.2019 та доктора юридичних наук, професора, завідувача відділу правового забезпечення ринкової економіки НДІ приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України Беляневич О.А., згідно яких майно, набуте ПАТ НАК "Нафтогаз України" в ході здійснення ним господарської діяльності, є майном цього суб`єкта господарської діяльності та не має статусу державного майна.
Зокрема, ПАТ НАК "Нафтогаз України" було утворено на виконання Указу Президента України від 25.02.1998 №151 "Про реформування нафтогазового комплексу України", яким передбачено, що Державна національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" створюється на базі 100% акцій державних акціонерних товариств, створених шляхом перетворення підприємств нафтогазового комплексу, що не підлягають приватизації, а також пакетів акцій відкритих акціонерних товариств нафтогазового комплексу, які залишені у державній власності; Кабінетом Міністрів України має бути затверджений перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання і розподілу нафти, нафтопродуктів та газу і не підлягає приватизації, та порядок передачі його у користування Компанії.
Утворення ПАТ НАК "Нафтогаз України" у формі відкритого акціонерного товариства завершено прийняттям Постанови КМУ від 25.05.1998 №747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Відповідно до загальних норм статті 85 ГК України, пункту 1 частини 1 статті 115 ЦК України, господарське товариство є власником майна, переданого йому власність засновниками і учасниками як внески/вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.
За змістом частини 1 статті 86 ГК України, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, не може бути внеском до статутного (складеного) капіталу.
Таке майно може бути передане господарському товариству на похідному від права державної власності правовому титулі (праві господарського відання, користування чи управління). Отже, таке майно не може бути власністю самого товариства.
Судами встановлено, що газопровід високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт. Цибулів ГГРП м. Монастирище, збудовано у 2004 році за кошти ПАТ "НАК "Нафтогаз", а "Підвідний газопровід від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці", набутий ПАТ "НАК "Нафтогаз" за договором купівлі-продажу 27.09.2004 у ТОВ "Цибулівський цукровий завод. Отже, це майно є власністю ПАТ НАК "Нафтогаз України" як таке, що набуте в ході здійснення Компанією господарської діяльності на законних підставах та не може вважатися державним майном за формою власності.
14. Приписами частин 2, 3, 4 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Частинами 4 та 5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено імперативну вимогу про те, що взаємовідносини суб`єктів, яким передано в управління об`єкти трубопровідного транспорту, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів; підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації. Отже, законодавцем передбачено вимогу щодо обов`язковості укладення договору при будь-яких різновидах експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту. А згідно із статтею 2 цього Закону, систему трубопровідного транспорту становлять як магістральні трубопроводи, так промисловий трубопровідний транспорт, до якого належать газопроводи високого тиску та підвідні газопроводи.
Як встановлено судами за змістом позовної заяви, предметом врегулювання правовідносин за спірним договором є право на експлуатацію "газопроводу високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт. Цибулів ГГРП м. Монастирище", збудованого у 2004 за кошти НАК "Нафтогаз" та "Підвідний газопровід від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці", набутий НАК "Нафтогаз" за договором купівлі-продажу 27.09.2004 у ТОВ "Цибулівський цукровий завод".
Отже, у даній справі заявлена позовна вимога про спонукання до укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціального закону (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт").
15. Відповідно до статті 5 Закону України "Про природні монополії" (далі - Закону №1682-III) - до сфери регулювання державою природних монополій належить, зокрема, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; розподіл природного і нафтового газу трубопроводами. Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством. Статтею 10 Закону №1682-III передбачено ряд обов`язків суб`єкта природних монополій, серед яких: дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках.