П О С Т А Н О В А
Іменем України
05 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 1-2/2012
Провадження № 13-8зво19
Велика Палата Верховного Суду в складі:
головуючого судді - Князєва В. С.,
судді-доповідача - Яновської О.Г.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І. Єленіної Ж.М. Данішевської В.І., Золотнікова О.С ., Кібенко О .Р., Лобойка Л .М ., Лященко Н .П., Прокопенка О.Б ., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю.
розглянула кримінальну справу за заявою ОСОБА_7 про перегляд вироку Апеляційного суду Луганської області від 20 березня 2012 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2012 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом,
за участю секретаря судового засідання - Сергійчук Л.Ю.
учасники судового провадження:
прокурор - Чупринська Є.М., і
В С Т А Н О В И Л А:
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів
1. Вироком Апеляційного суду Луганської області від 20 березня 2012 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 166 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК України 1960 року) та засуджено на 7 років позбавлення волі з позбавленням права займати атестовані посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади на 3 роки; за ч. 2 ст. 384 Кримінального кодексу України (далі - КК України) на 4 роки позбавлення волі.
2. На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності вчинення злочину ОСОБА_7 звільнено від покарання, призначеного за ч. 2 ст. 384 КК України.
3. На підставі ст. 37 КК України 1960 року заявника позбавлено спеціального звання - підполковник міліції.
4. В частині пред`явленого обвинувачення за ст. 257 КК України заявника виправдано у зв`язку із відсутністю в його діях складу злочину, а за ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289, п.п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України - виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні цих злочинів.
5. Вказаним вироком засуджено також ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, щодо яких питання про перегляд судових рішень не порушується.
6. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 12 грудня 2012 року вирок апеляційного суду щодо засуджених ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 змінено.
7. На підставі ч. 1 ст. 49 КК України щодо ОСОБА_7 прийнято рішення про звільнення засудженого від призначеного покарання за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року у зв`язку із закінченням строків давності та звільнено з-під варти.
8. У решті вирок суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
9. Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 січня 2013 року на підставі ст. 49 України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 384 КК України. Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою скасовано і його звільнено з-під варти в залі суду.
Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
10. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Криволапов проти України" (заява № 5406/07) від 02 жовтня 2018 року,яке набуло статусу остаточного 02 січня 2019 року (далі - Рішення ЄСПЛ), констатовано порушення щодо ОСОБА_7 таких положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція): п. 1 ст. 5 Конвенції у зв`язку з триманням заявника під вартою з 10 серпня 2005 року до 19 лютого 2009 року; п.п. 1 та 3 ст. 5 Конвенції у зв`язку з триманням заявника під вартою з 12 грудня 2012 року до 24 січня 2013 року; п. 5 ст. 5 Конвенції у зв`язку з відмовою призначення справедливої компенсації щодо відшкодування шкоди щодо його стверджуваного незаконного тримання під вартою; п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з нерозумною тривалістю кримінального провадження щодо заявника; п. 2 ст. 6 Конвенції у зв`язку з поширенням в засобах масової інформації заяв про винуватість заявника у вчиненні злочинів до ухвалення судом вироку.
11. ЄСПЛ визнав неприйнятними скарги заявника за ст. 3 Конвенції щодо побутових умов тримання заявника під вартою та наданої йому у Луганському СІЗО медичної допомоги.
12. ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь ОСОБА_7 20 тис. євро на відшкодування моральної шкоди і 300 євро компенсації судових та інших витрат.
Рух справи за заявою про перегляд судових рішень
13. Не погоджуючись із постановленими щодо нього вироком та ухвалою суду, ОСОБА_7 звернувся із заявою про їх перегляд у зв`язку із встановленням рішенням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при здійсненні кримінального провадження щодо заявника.
14. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2019 року відкрито провадження за заявою ОСОБА_7 про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами та витребувано матеріали кримінальної справи № 1-2/2012 щодо ОСОБА_7 з Луганського апеляційного суду.
15. 26 лютого 2019 року на адресу Верховного Суду від Голови Луганського апеляційного суду надійшло повідомлення про неможливість направлення матеріалів цієї кримінальної справи та надання детальної інформації щодо місця проживання (перебування) учасників відповідного судового провадження, оскільки згідно з Указом Президента України № 867/2014 від 12 листопада 2014 року "Про внесення змін до мережі апеляційних судів" Апеляційний суд Луганської області переміщений до міста Сєвєродонецька Луганської області і доступу до кримінальних справ, які залишилися на непідконтрольній території в приміщенні Апеляційного суду Луганської області у місті Луганську, немає.
16. 06 березня 2019 року заявником направлено до Великої Палати Верховного Суду (далі - Суд) доповнення до його заяви про перегляд вироку та ухвали суду з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
17. Як додаток до вказаного доповнення від 06 березня 2019 року до заяви про перегляд ОСОБА_7 долучив копію заяви, яка ним направлена до Луганського апеляційного суду про відновлення окремих втрачених матеріалів кримінального провадження в порядку ст. 527 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
18. 23 квітня 2019 року ухвалою Луганського апеляційного суду заяву ОСОБА_7 задоволено частково та відновлено окремі матеріали втраченого кримінального провадження, а саме: постанову про порушення кримінальної справи від 14 жовтня 2004 року (аркуш 2, том 42), протокол обшуку у кабінеті ОСОБА_7 у Краснолиманському МВ УМВС України в Донецькій області від 10 лютого 2004 року (аркуш 3-6, том 35), протокол затримання ОСОБА_7 згідно з вимогами ст. 115 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) (аркуш 15, том 34), постанову від 13 лютого 2004 року про притягнення ОСОБА_7 як обвинуваченого (аркуш 131-134, том 34), постанову судді Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2004 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
19. Також, в ухвалі від 23 квітня 2019 року колегія суддів Луганського апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для відновлення інших втрачених матеріалів кримінальної справи, про відновлення яких просив ОСОБА_7, зокрема: постанови про порушення кримінальної справи від 28 січня 2004 року (аркуш 1-2,том 34); постанови від 25 жовтня 2004 року про притягнення ОСОБА_7 як обвинуваченого, у зв`язку з тим, що у такому вигляді, які вони були надані Генеральною прокуратурою України, їх не можливо відновити, оскільки вони не відповідають оригіналу та заявник не може стверджувати, що вони досліджувалися судом першої інстанції.
20. 13 травня 2019 року ОСОБА_7 спрямував на адресу Суду клопотання, в якому зазначає, що розгляд справи по суті його заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами можливий за умови витребування зазначених вище відновлених матеріалів втраченого кримінального провадження з Луганського апеляційного суду.
21. 27 травня 2019 року перелічені вище відновлені матеріали кримінального провадження щодо заявника надійшли на адресу Суду.
ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявника
22. У своїй заяві з доповненнямивід 01 березня 2019 року, 13 травня 2019 року та 24 травня 2019 року ОСОБА_7 висловив незгоду із фактичними обставинами, встановленими в межах кримінального провадження щодо нього, з доведеністю його винуватості у вчиненні злочинів, сумніви щодо зібраних у справі доказів і висновків досудового слідства та суду, а також зазначив про чисельні процесуальні порушення, яких, на його думку, припустилися органи досудового слідства.
23. З цих підстав ОСОБА_7 просить скасувати вирок Апеляційного суду Луганської області від 20 березня 2012 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2012 року та виправдати його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України (у редакції 1960 року) у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.
24. Заявник вважає, що витребуваних відновлених матеріалів втраченого кримінального провадження щодо нього з Луганського апеляційного суду достатньо для розгляду по суті його заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами, а у відновленні решти матеріалів втраченого кримінального провадження не вбачає доцільності.
Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження
25. Прокурор Чупринська Є.М.просила відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_7 із урахуванням того, що за порушення Конвенції, визнані ЄСПЛ, заявнику була присуджена справедлива сатисфакція та констатовані ЄСПЛ порушення не дають підстав для застосування інших заходів індивідуального характеру.
26. Прокурор вважає, що для розгляду справи по суті за заявою ОСОБА_7 про перегляд судових рішень за виключними обставинами немає необхідності у відновленні всіх матеріалів втраченого кримінального провадження.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ
27. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, проаналізувала доводи заявника й інших учасників судового провадження і з дотриманням передбачених законодавством меж та підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме у зв`язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, дійшла наступних висновків.
Щодо застосування заходів, направлених на відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum)
28. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції). Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ в національному праві. Зокрема, відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV) суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
29. Крім того, відповідно до ст. 2 Закону №3477-IV та ст. 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
30. Згідно зі ст. 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і, якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
31. Положеннями глави 3 Закону № 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.
32. За ст. 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (ст. 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
33. Звертаючись із заявою про скасування судових рішень щодо себе та проханням про виправдання у зв`язку з відсутністю в діях складу злочину, ОСОБА_7 фактично порушує питання про забезпечення йому на підставі рішення ЄСПЛ права на такий захід індивідуального характеру як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
34. Згідно із ч. 3 ст. 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
35. У Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація № R (2000) 2) Комітет Міністрів закликав Договірні Сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо:
i) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
ii) коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
36. Таким чином, для вирішення питань за зверненням заявника Великій Палаті Верховного Суду, насамперед, необхідно з`ясувати, чи можливе та доцільне застосування такого заходу індивідуального характеру як повторний розгляд справи, включаючи відновлення провадження у справі ОСОБА_7
37. З урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 заява ОСОБА_7 про скасування ухвалених щодо нього судових рішень і подальше повернення справи на повторний розгляд підлягатиме задоволенню, лише якщо буде встановлено, що а) повторний розгляд справи буде адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, якщо такі порушення є наслідком судових рішень, ухвалених на національному рівні; б) заявник і далі зазнає негативних наслідків від судових рішень, ухвалених на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; в) рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що оскаржені рішення національних судів суперечать Конвенції; г) в основі визнаного ЄСПЛ порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
38. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне послідовно розглянути всі перелічені підстави для вирішення питання про призначення повторного розгляду справи за заявою ОСОБА_7 :
38.1. Повторний розгляд справи є адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, у тому випадку, якщо такі порушення є наслідком судових рішень, ухвалених на національному рівні.
38.1.1. Натомість у Рішенні ЄСПЛ визнано порушення прав заявника у зв`язку із тим, що:
- тримання заявника під вартою протягом періоду з 10 серпня 2005 року до 10 травня 2006 року порушує серйозні питання щодо його відповідності національному законодавству і, крім того, щодо існування достатніх гарантій проти свавілля; період з 10 травня 2006 року до 12 вересня 2006 року припадав на період між закінченням встановленого постановами суду строку тримання під вартою під час досудового розслідування та попереднім розглядом справи Апеляційним судом Запорізької області, під час якого тримання заявника під вартою не охоплювалося жодним судовим рішенням. Судовим рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 12 вересня 2006 року заявника було залишено у стані невизначеності щодо підстав тримання його під вартою після цієї дати та його можливої тривалості. На підставі вище викладеного ЄСПЛ дійшов висновку, що тримання заявника під вартою з 10 серпня 2005 року до 19 лютого 2009 року не відповідало п. 1 ст. 5 Конвенції (пп. 84 - 93 Рішення ЄСПЛ);