ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2019 року
м. Київ
справа № 140/224/18
провадження № 51-9406км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Крет Г.Р., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Вергізової Л.А.,
захисника Кіцули В.І. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020240000599, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гунька, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого в порядку ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 і пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК,
за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та захисника Кіцули В.І. на вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 25 червня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 25 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 2 ст. 15 і пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 10 років;
- за ч. 1 ст. 263 КК - на строк 4 роки.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 :
- на користь ОСОБА_3 : 10 000 грн- у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 40 000 грн - моральної шкоди, 704,8 грн - витрат на сплату судового збору та 1500 грн - витрат на надання правової допомоги;
- на користь ОСОБА_4 : 7900 грн- у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 20 000 грн - моральної шкоди, 704,80 грн - витрат на сплату судового збору та 1500 грн витрат на надання правової допомоги.
Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 24 вересня 2018 року вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи в зоні проведення антитерористичної операції на території Луганської області,в невстановлений час умисно незаконно придбав оборонну ручну осколкову гранату Ф1 промислового виготовлення, яка є бойовим припасом, та з 15 квітня 2016 року, демобілізувавшись із лав Збройних Сил України, зберігав її за місцем свого проживання без передбаченого законом дозволу.
3 грудня 2017 року близько 11:00 ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у будинку ОСОБА_4 в с. Бондурівка Немирівського району Вінницької області, де була і ОСОБА_3, вчинив сварку з мотивів ревнощів, в ході якої, маючи умисел на умисне позбавлення життя ОСОБА_4 та ОСОБА_3, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій та незворотність наслідків у вигляді смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3, бажаючи настання таких наслідків, розуміючи, що обраний ним спосіб вбивства є небезпечним для життя багатьох осіб, вийняв з кишені куртки ручну осколкову гранату Ф-1, радіус вражаючої дії якої становить 200 метрів, усвідомлюючи, що внаслідок її дії він може заподіяти смерть також особам, які перебувають у радіусі вражаючої дії вибухового пристрою, витягнув з запалення гранати запобіжну чеку та кинув її на підлогу в кімнату, в якій перебували ОСОБА_4 та ОСОБА_3, і з метою уникнення отримання тілесних ушкоджень швидко вибіг до іншого приміщення будинку, одразу після чого відбулася детонація та вибух бойового припасу.
Внаслідок вибуху ОСОБА_4 заподіяно забійні рани і синці сідниць, гомілок і стегон, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, а ОСОБА_3 - численні вогнепальні оскольчаті поранення м`яких тканин голови, тулуба та верхніх і нижніх кінцівок, відкритий перелом III, V п`ястних кісток правої кисті, посттравматичний неврит правого гомілково-ступневого суглобу, які відносяться до категорії середніх тілесних ушкоджень, які спричинили тривалий розлад здоров`я.
Таким чином, ОСОБА_1 вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення до кінця злочину, спрямованого на заподіяння смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3, однак якого не було закінчено з причин, що не залежали від його волі.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Кіцула В.І. посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх доводів захисник ОСОБА_6 зазначає, що:
- дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК кваліфіковано неправильно, в нього не було прямого умислу на вбивство двох осіб, оскільки він не мав мотиву вчинення вбивства і не бажав настання таких наслідків, що підтверджується тим, що ОСОБА_1 погроз убивством не висловлював, гранату кинув не під ноги потерпілим, а в сторону, заподіявши лише тілесні ушкодження легкого та середнього ступеня тяжкості;
- наявність непрямого умислу на вбивство виключає його відповідальність за вчинення замаху на умисне вбивство, а тому його дії слід кваліфікувати за наслідками, що настали, а саме за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК та призначити йому покарання в межах санкцій цих статей;
- суд неправильно вирішив цивільний позов, факту заподіяння майнової шкоди потерпілими не доведено відповідними документами, розмір майнової та моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, завищено;
- суд не застосував принципу пропорційності стягнення судових витрат, який застосовується у разі часткового задоволення позову потерпілих;
- суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки доводам, зазначеним у його апеляційній скарзі.
У касаційній скарзі прокурор посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого ОСОБА_1 через м`якість, просить скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх доводів прокурор зазначає, що:
- суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_1 не врахував повною мірою обставин провадження та даних про особу обвинуваченого, зокрема того, що він раніше не судимий в порядку ст. 89 КК, що характеризує його як особу, схильну до вчинення кримінальних правопорушень, вини не визнав, не розкаявся, намагався уникнути кримінальної відповідальності;
- суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ретельно не перевірив усіх доводів, зазначених в апеляційній скарзі прокурора, не надав на них відповідей і не мотивував свого рішення про залишення скарги без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, а касаційну скаргу захисника просив залишити без задоволення;
- захисник підтримав свою касаційну скаргу та заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 263 ККта правильність кваліфікації його дій у цій частині в касаційних скаргах не оскаржується.
Доводи у касаційній скарзі захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК є безпідставними.
Відповідно до роз`яснень, наведених у пунктах 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи", закінчений замах на умисне вбивство особи вчиняється з прямим умислом, коли винна особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При вирішенні питання про наявність у діях особи умислу на вбивство суд повинен виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного, що передувала події, їх стосунки. При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні замаху на умисне вбивство двох осіб способом, небезпечним для життя багатьох осіб, ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом.
Оцінюючи в сукупності всі досліджені докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_1 , знайшло своє підтвердження в судовому засіданні в повному обсязі. Також суд установив і мотив вчиненого злочину - ревнощі що підтверджується показаннями самого обвинуваченого, потерпілих та свідків і спростовує доводи у касаційній скарзі захисника про відсутність у ОСОБА_1 мотивів для вчинення умисного вбивства колишньої співмешканки та її нового співмешканця.