Постанова
Іменем України
12 червня 2019 року
м. Київ
справа № 441/309/16-ц
провадження № 61-43176св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивачі (відповідачі за зустрічним позовом): ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на постанову апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2018 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У березні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 в якому просили висилити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1 мотивуючи тим, що з 20 лютого 2014 року
ОСОБА_2 є власником означеної квартири, що придбана з прилюдних торгів, однак відповідачі чинять йому та дружині - ОСОБА_1 перешкоди у користуванні такою, без їх згоди проживають там, відмовляються добровільно виселитися, чим порушують їхні права.
Ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 16 грудня
2016 року у зв`язку із смертю ОСОБА_6 із справи виділено вимоги про його виселення із квартири АДРЕСА_1 і в цій частині провадження закрито.
У липні 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, та просили визнати за ними право користування квартирою АДРЕСА_1 . Мотивуючи зустрічні позовні вимоги тим, що вони постійно проживають у спірній квартирі, іншого жила не мають, квартира ними не придбана за кредитні кошти, тому їх виселення можливе за умови надання їм іншого постійного житла.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 26 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення задоволено.
Висилено ОСОБА_3, ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 по
275,60 судових витрат з кожного.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4, місцевий суд виходив із того, що оскільки ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1, яка придбана на прилюдних торгах, він та дружина - ОСОБА_1 згоди на проживання у такій ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не давали, а вони не мають законних підстав для проживання у цій квартирі та чинять перешкоди у користуванні та розпорядженні нею позивачам, тому такі підлягають виселенню, без надання іншого житлового приміщення.
Постановою апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 26 вересня
2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення, та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що неможливо висилити осіб із квартири, яка не придбана за кредитні кошти, без надання іншого жило приміщення (стаття 109 ЖК Української РСР).
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
23 серпня 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Львівської області від 24 липня
2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення та залишити в силі в цій частині рішення Городоцького районного суду Львівської області
від 26 вересня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 40 Закону України "Про іпотеку", статтю 109 ЖК України, адже положення вказаних статей не застосовуються до нових власників майна яке було предметом іпотеки та відчужене з метою задоволення вимог іпотекодержателя, та колишнім власником - іпотекодавцем, оскільки після відчуження іпотечного майна, воно втрачає статус предмета іпотеки, а відповідно на нього не можуть поширюватись положення закону України "Про іпотеку". До цих правовідносин застосуванню підлягає стаття 391 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги ОСОБА_3, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення щодо
ОСОБА_4 за відсутності його апеляційної скарги.
Доводи інших учасників справи:
01 жовтня 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2018 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Городоцького районного суду Львівської області.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Аргументи касаційної скарги зволяться до незгоди з постановою апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення.
Постанова апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права на користування житловим приміщенням не оскаржується, а тому відповідно до правил статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції в цій частині не перевіряєтсья.